Розділ 4

Коли майже всі приготування були завершені і можна було починати пікнік, почувся звук авто. Усі присутні поглянули на ворота і побачили, що до бази під'їжджають декілька авто. Одне з них - Toyota Camry, а інше - мікроавтобус Mercedes.

-Ну, нарешті. - сказав ректор і рушив до авто.

- А це, мабуть, наші “гості”. - шепнула Олеся Іванці.

-Дівчата, Іванко і Олесю, пішли зі мною. - ректор зупинився і гукнув дівчат.

Здивуванню подруг не було меж. Адже зазвичай роль “зустрічаючої” діставалась Лізі та Христі.

Дівчата переглянулися, але суперечити ректору не хотіли, тому рушили за ним.

Дівчата відчували на собі просверлюючий погляд і Лізи, і Христини, але продовжили мило посміхатися і перекинулися декількома словами з ректором, поки йшли до авто.

-Привіт, Олеже! Радий тебе бачити. - звернувся Микола Володимирович до мужчини, що вийшов з легкового авто, та обійняв його.

-О, Миколо Володимировичу, дякую, що запросили. Дуже радий Вас бачити. - відповів чоловік.

На вид Олегу було років  30-33. Високий, шатен. Так, він не Ален Делон але… виглядав він досить привабливо. Біла футболка і сині джинси сиділи на ньому досить спокусливо. А погляд… хитрий і хижий… Він одразу помітив дівчат і почав стріляти очима, оцінюючи їх.

-Миколо Володимировичу, та знайом мене вже з дівчатами - досить напористо сказав Олег.

-О, Олеже, ти не змінюєшся. Одружитися тобі треба. - досить поблажливо сказав ректор.

І тут до них підійшла ще компанія досить солідних мужчин, які вийшли з мікроавтобуса.

Як виявилося, компанія мужчин - це ректори, проректори та професори з інших університетів. Ті самі гості про які говорив ректор. Ті самі “друзі” ректора.

-Шановне панство, знайомтеся наші кращі викладачки кафедри економічної географії панянки Іванка та Олеся - так пафосно і досить награно представив ректор дівчат.

Подруги продовжували мило посміхатися і привіталися з компанією мужчин.

-Дуже приємно! - сказав Олег і підійшов ближче до Іванки.

-Нам теж дуже приємно - підхопила розмову Олеся.

-Ну то чого стоїмо, гайда за стіл уже все готово - скомандував Микола Володимирович.

І всі рушили до решти великої компанії, які вже зачекалися біля столу.

За столом дівчат знову посадили ближче до ректора і його друзів. Чесно кажучи, Іванці це не дуже сподобалося. Вона ніколи не любила когось задобрювати. Це не в її стилі. Взагалі і Іванка, і Олеся звикли всього досягати самі, без протекції кого-небудь. Тому сьогоднішня роль “зустрічаючих дівчат” була для них трохи дивною. І взагалі не зрозуміло чому саме вони, а не вже звичні улюблениці Ліза та Христя. Тим паче Христина була секретаркою ректора. І схоже, так само, як і дівчатам Лізі з Христиною теж не сподобалося, що обрали не їх. Це можна було прочитати у них на обличчі і у погляді. Та ніхто не наважувався суперечити ректору.