Розділ 2

Вихідні стрімко наближалися. Іванка все не могла вирішити в чому їхати. В результаті обрала улюблені джинси і досить спокусливий топ. Зверху накинула легку спортивну куртку. Ну раптом буде прохолодно або не буде кого спокушати.

Іванка домовилася зустрітися з Олесею біля універу. Автобус мав їх забрати від головного корпусу і вже тоді їхати на університетську базу під Києвом.

-О, привіт, подруго! - побачивши Іванку біля університету крикнула Олеся.

-О, привітики!

- А що це ти так скромно вдягнулася? - саркастично запитала Олеся. - А раптом принц?

- Ну, ти мене недооцінюєш. - підморгуючи, сказала Іванка і розстібнула спортивну куртку.

- О!!! Це інша справа! - відповіла Олеся. -А що ж ти таку красу сховала під куртку?

-А раптом, там не буде принца, тоді для чого зайвий раз злити наших гримз.

-Вірно підмічено, подруго.

-От і я про це.

- Про вовка - промовка, - продовжила розмову Олеся і махнула рукою в сторону виходу з метро.

Там саме  йшла до університету купа людей, серед яких були ті самі гримзи, про яких згадували подруги.

-Ти диви, навіть Лізочка вирішила поїхати - трохи зі злобою в голосі сказала Іванка.

Лізочка - це улюбленця кафедри. Аспірантка, відмінниця і ще те стерво. Ні Олеся, ні Іванка терпіти не могли Лізу, але в очі завжди посміхалися і навіть робили вигляд, що товаришують. Інакше Ліза і про них все доносила б декану.

-Ну звісно, куди ж без Лізочки. - підтримала подругу Олеся.

-Блін, весь настрій зіпсувала.

-Та не переживай, посміхайся і махай. Все як завжди.

-Вона ж не збиралася їхати. Чого приперлася?..

Та Олеся не встигла відповісти, як до дівчат вже підійшла Ліза.

-О, дівчата, привіт! Так рада вас бачити. - фальшиво защебетала Ліза.

-Привіт, Лізонько! Як чудово, що ти теж їдеш. - так само фальшиво сказала Олеся.

-Я теж дуже рада, адже ти казала, що не поїдеш. - підтримала цю фальш-розмову Іванка.

-Та я і не збиралася, але Христя з ректорату сказала, що на цьому пікніку буде Олег. Він друг ректора і нашого університету. Він чи то депутат, чи то бізнесмен. Але дуже і дуже крутий. Тож я не могла програвати такий шанс. Ви ж мене розумієте? - підморгуючи сказала Ліза.

-О, ну тоді зрозуміло. Звичайно. Ну, молодець, що все таки поїхала - з удаваним захватом відповіла Олеся.

-Так, так. Розуміємо. - спробувала так само, із захватом, відповісти Іванка. Та в неї це досить кепсько вийшло.

Але здається Лізу це ні скілечки не засмутило.

Дівчат врятував голос водія автобуса, який покликав уже всіх заходити.