Глава двадцять четверта
І ось нарешті чудовисько загинуло завдяки вистрілу Ола . Відпочивальники знову з радістю купалися та плавали на пляжах та грали у волейбол та бадмінтон. А в небі літала сотня повітряних зміїв. Аманда знову відкрила свій ресторан ,,Jaws’’ , куди відвідувачі заходили , проникаючи в ,,щелепи акули’’ . В меню з’явились нові страви від італійського шеф-кухаря. Науковий центр ,,Whale’’ продовжував досліджувати морських істот. Професор Баумгарленд дивом одужав і повернувся до Антоніо. А Пол з Алексом повернулись до свого водолазного клубу ,,Waves’’ , дайвери знову пірнали у воду і допомагали особисто для Антоніо досліджувати морські рифи , щодня під водою вони передавали йому фотографії підводного рифу та будь-яких риб та морських тварин. Усі хто продовжив працювати у ,,Whale’’ вирішили розповісти своїм дітям про їхній морський подвиг , про знищення медузи , але не розповідаючи про прибульців . До Антоніо у центр знову прийшли Рене і Ол .
- Оле , - сказав Антоніо , – дуже дякую тобі , що зміг знищити медузу . По всім каналам вже говорять про твій подвиг . Усі цікавляться , хто цей хлопчисько , який зміг знищити монстра.
- Тссс. – сказав Ол. – Це секрет . Про це люди не повинні знати , бо трапиться паніка.
- Добре , нехай люди вважають , що це був якийсь супермен.
- Гаразд , але про прибульців жодного слова. – сказала Рената.
- Але головне , що медузи більше немає . – сказав Антоніо . – Ми знову повернемось тепер до наших експериментів.
- Привіт , Майк . – сказав Ол . – О , професоре Баумгарленд , Вам вже краще ?
- Так , звісно , вже давно я одужав і повернувся до роботи . – відповів професор.
- О , Антоніо . Ми зараз тобі таке покажемо з Ренатою .- сказав Ол і він повів усіх до причалу.
- Ти вважаєш , Антоніо , мені капелюх капітана просто подарували і все ? Це не випадковість . У вдячність того, що я рятував пляжі , мені подарували ось це.
І перед усіма , хто прийшов до океану , стояла невеличка яхта . На її палубі стояла лише одна мачта з білим вітрилом . На носу розвіювався шматок вітрила від фрегата капітана Маралкуса . А на передній частині попереду прикріпили старий штурвал.
- Ого , - сказав Антоніо . – у тебе такий крутий подарунок .
- Дякую . На цьому човні ми з Ренатою відправимось дуже далеко від берега , у відкрите море.
- У відкрите море , нащо ? – запитав Антоніо .
- Ну як це нащо ? Ми з Ренатою повертаємось додому . За мною вже Хелена сумує.
- Ви повертайтесь на свою планету ?
- Тсссс. Це секрет. Так , я повертаюсь досвоєї Хелени , на планету за протилежним боком сонячного диску . – сказав Ол тихим голосом.
- А я летітиму до інших галактик , щоб полювати за іншими чудовиськами . – сказала Рене .
- Але як ж ви полетіте , у вас немає космічного корабля і навіть ракети ?
- Ти що забув , ми не такі створіння як ви , що живуть на звичайній Землі.
- Авжеж , нам не потрібні ракети . Ми з Олом знайдемо вихід як полетіти до космосу.
- Саме тому нам необхідно відплити подалі від берега .
- До речі , Антоніо , а що знаходиться на протилежному боці океану, якщо плити у напрямку південного сходу ?
- О , там Нова Зеландія .
- А чому нова , а де тоді стара ? – з жартом запитав Ол.
- А на північному ?
- А на північ плити , якщо плити точніше на північний схід , то там через п’ять тисяч кілометрів знаходиться Каліфорнія . Короче , щоб поплити далеко від берега , вам необхідно тримати курс на північний схід , там відкритий Тихий океан .
- Так , звісно. Нам просто потрібно відплити дуже далеко від суші , де немає людей , щоб нас ніхто не побачив і не знав про те , як ми полетіли у космос . Тому прощавай , Антоніо , прощавайте усі .
- Прощавай , Оле , прощавай , Ренате . – сказав Антоніо та обійняв їх .
Нарешті Ол і Рене сіли в яхту .
- Отже , перевірити мачту , підняти вітрила . – почав командувати Ол як справжній капітан . – Ну а зараз повний вперед .
- Слухаюсь . – сказала Рене та підняла вітрила .
Вони відправились у морську подорож . З берега їм махали Антоніо , Майк , Алекс , Пол та Баумгарленд , навіть Аманда до них приєдналася . Ол тримав штурвал прямо на схід , вони відплили від берега вже далеко , а всі продовжували їм махати , хоча яхту вже давно не було видно . Жодного цунамі не було , вони плили до тих пір , доки не знайдуть найкраще безлюдне місце , щоб незамітно полетіти додому.
- Оле , ми вже далеко від суші . Я думаю пора покинути яхту і летіти.
- Стривай , Ренате . – сказав Ол і піднявся на самий ніс яхти , щоб забрати шматок вітрила . – Я забираю цей шматок старого вітрила собі напам’ять , щоб завжди згадувати свої пригоди , про те як я зміг доплити до Австралії чотириста років назад , коли загинув капітан, і сьогоднішній подвиг про знищення медузи-прибульця. Цей капелюх капітана я теж збережу . Це у мене сувеніри з Землі. Як я зберігаю усі сувеніри з різних планет . Ренате , де ти ?