Глава вісімнадцята
- Друзі , ми усе дізнались в архіві , виявляється , ця медуза тримає цей океан у заручниках вже чотириста років . Мій дідусь став жертвою , найпершою жертвою цього монстра. – сказав Антоніо . – А Ол був тоді юнгою і врятував увесь екіпаж . Ось що я йому подарував . Це шматок від вітрила , яке належало цьому фрегату . Саме тому Ол - наша єдина надія . Рене , Оле , ви дуже довго можете жити , ви дуже міцні . Ми такі раді , що зустріли вас обох . Тому тепер ви єдині , хто зможе нам допомогти знищити медузу . Зробіть так , щоб людство могло жити стільки ж , скільки живете ви.
Алекс і Пол показали захисні костюми . А професор Баумгарленд разом з Майком розробили отруту , яка повинна мати особисто небезпечні токсини , які мають знищити медузу. Усі повернулись на пляж . Раптом до Алекса хтось поліз .
- Ого , подивись , кого я бачу , це ж найкрутіший водолаз на ім’я Алекс , я щойно записався до твого клубу ,,Waves’’.
- Мої вітання , хлопче , а зараз не заважай , ми з командою рятуймо ваш пляж.
- Ого , ну що ж , успішного вам подвига .
Вони підійшли до пирсу , на них вже чекав катер , це була рятувальна транспортна яхта , на випадок , якщо знову будуть жертви. Вони знову відплили від берега , після цього Антоніо та решта набралися сміливості та стрибнули у воду , аби знайти медузу.
- Антоніо , ти мене чуєш ? – запитав Алекс .
- Так , чую прекрасно.
- Запам’ятайте , - попередив Пол . – не відходьте один від одного на велику відстань . Тримайтеся купою, медуза може бути де завгодно. Вона напевно ховається від нас.
- Професоре , я ніде медузу не бачу . – сказав Антоніо .
- Дивіться уважніше , вона може притиснутися до коралів і змінити колір . Восьминіг на таке теж здатний.
Вони продовжували плавати під водою з аквалангами . Аж раптом Пол злякався щось , що почало рухатися , якесь диво природи.
- Антоніо , я щось бачу . І це ….. Тьфу , вибачте , це просто каракатиця .
- Поле , зосередься , медуза може бути у будь-якому куті.
Вони плили ще глибше , глибше і глибше. Але раптом медузу нарешті знайшли .
- Антоніо , говорить Ол , я знайшов медузу.
- Велика медуза ?
- Напевно десь двадцять сантиметрів довжина парасольки .
- Гаразд , я її теж вже бачу . Зараз між нами відстань десь чотири метра . Боже ця медуза виглядає як мозок , закутаний у фіолетовий шарф , із якого виходить покриті наче піною щупальця . – сказав Антоніо , цю медузу вже всі побачили.
- Антоніо , ця піна на щупальцях , це схоже на яйцеклітини для майбутнього покоління . Але поряд з ними маленькі одноклітинні організми , це її нові дитинча. І вони поєднані тонесенькими щупальцями , які я вже нарешті помітив . – сказав Баумгарленд .
– Обережно не пливіть до неї ближче , нас вже і так оточило молоде потомство , але у нього немає шансів нас вбити . – сказав Антоніо. – Добре , я постараюсь вистрелити в її парасольку цією отрутою з токсинами. Чи може вдасться пошкодити їй мозок , і це хоча б зупинить розмноження клітин . Він стрельнув у медузу, але це не врятувало . Цими токсинами Антоніо тільки спровокував розмноження у більшій швидкості . Виявилось , чим більше пошкодити її тіло і мікроорганізми , тим швидше медуза народжує нові клітини , таким чином можна було вже створити по всьому океану велетенську подушку , яка приводить до смерті.
- Медуза почала прискорювати обмін речовин у своєму власному організмі , тепер клітини почали розмножуватися ще швидше . – сказав Антоніо . – Виходимо з цього медузього лісу. Стріляйте цією отрутою по одноклітинним речовинам , які ви бачите , чи може порубимо їх на молекули . Вони усі випливли з цього лісу . Їм довелось повернутися на човен.