Глава сімнадцята
Вони повернулися до центру ,,Whale’’, щоб почати розробляти протиотруту , щоб нарешті знищити медузу, доки вона не захопила увесь австралійський континент.
- Отже так . – сказав Антоніо . – Професоре Баумгарленд, Майку , беріть пробірки і починайте проводити експерименти . Ренате , Амандо , допомагайте Алексу і Полу , потрібно буде зробити максимально міцні костюми , щоб жодна частинка медузи не доторкнулася до нашої шкіри. А ти Оле , потрібна твоя допомога , ми з тобою ідемо в архів.
- В архів ? – запитав Ол. – Нащо ?
- В який ще архів ? – запитала Аманда .
- Нам необхідно зайти до архівної камери , за допомогою цифрового обладнання новітнього суперкомп’ютера ми зможемо дізнатись , скільки жертв ця медуза взяла собі у пастку. Пам’ятаєш , Ренато , ти говорила , що цей звір може жити декілька століть . Потрібно знайти інформацію з проживанням цього монстра . Є ймовірність , що він вже не перше сторіччя вбиває людей. Бо від його віку може залежити по-перше доля усієї Австралії , а по-друге , якщо медуза настільки стара і могла дійсно еволюціюнуватися з Португальським човником.
- Тоді , ходімо , Антоніо . – сказав Ол . – Виходить доля планети тепер тільки у наших руках .
Антоніо та Ол побігли до архіву , а решта залишилися в лабораторії.
Їм дуже пощастило , що архів був неподалеку . Вони одразу увійшли всередину будівлі. Та до них вже підійшов головний архіватор Леслі Генфаєр .
- Ласкаво прошу до архіву , Антоніо . Чим можу допомогти ? – сказав Леслі , вони вже давно з Антоніо були знайомі , ще зі школи . – Доброго дня , містер Генфаєр . – сказав Антоніо . – Знайомтесь , це мій друг Ол.
- Радий познайомитися . – сказав Ол.
- Ми шукаємо деяку інформацію .
- Гаразд , що саме ви шукайте ?
- У вас , в архівному суперкомп’ютері Intel2030 , випадково немає найстарішої сторінки з файлами , які описують невідомих для людства тварин ?
- А що ? Ви в науковому центрі вже почали досліджувати рідкісних тварин ?
- Не просто рідкісних , але і небезпечних. – відповів Ол.
- Тоді ходімо сюди . – сказав Леслі і він привів цих двох у найсучасніше цифрове сховище , в якому був увесь щоденник австралійських пращурів , які колись населяли цей континент .
- Ну ось ми і прийшли . В цій кімнаті знаходиться найрозумніший ШІ , з чипом HDX , ще якісніший ніж HD , як в телевізорі . З його допомогою ШІ зчитує будь-яку інформацію , яка відома усім інтернет-мережам . Ось на цьому екрані ви зможете знайти різні події , які відбулись в країні.
- Добре , Леслі , дякую тобі . – сказав Антоніо .
- Ну що ж , не буду вам заважати .
- Так , Оле , тепер нам необхідно знайти цю медузу . По-перше потрібно знайти її назву.
- Як ми знайдемо назву тварини , яка ще навіть не відома науці .
- А знаєш . Це логічно з твого боку. Тоді спробуємо знайти її у глибині науки про вже відомих тварин.
- Тоді я забиваю у комп’ютері ,,Медуза Португальський човник’’.
- Добре , потрібно тепер знайти про неї статю , точніше її еволюцію , ну наприклад чотирьохсот років . І нарешті , допиши , поблизу берегів Австралії.
- Ого , Антоніо , дивись , скільки у неї було еволюційних кроків . Це ж ще з доісторичних часів.
- Добре , нам необхідно знайти ту епоху , коли прибулець еволюціюнувався з човником.
Вони довго шукали інформацію , епоху за епохою дивились , аж поки не знайшли цього прибульця.
- Ого , не може бути . – сказав Антоніо . – Оле , дивись , це ж відомий фрегат під назвою ,,Янгол’’. Якщо натиснути на це слово , що буде ? О, Боже . Здається , я знайшов статю про еволюцію медузи. Дивись , минуло чотириста років , коли фрегат під час шторму мало не пішов під воду , дивом не забравши життя усього екіпажу . Історики прийшли до висновку , що моряки під час шторму помітили дивну тварину , яка мала форму парасольки як у Португальського човника . Але капітан човна випадково впав за борт і став найпершою жертвою цього монстра. Юнга , як наймолодша член екіпажу , рятував човен і зміг доплити до берегів Австралії. А ось у цьому віконці , здається є два портрети , які приблизно схожі на зображення капітана і юнги .
Ол натиснув на це віконце , і перед їхніми очима з’явилися дві гравюри , на яких були зображені люди схожі на Антоніо і Ола.
- Що ? Не може бути . – сказав Антоніо .
- Здивувався , друже ? – запитав Леслі . – Подивись , що написано на гравюрі .
А там було написано : «Капітан Маралкус».
- Бо виходить , це мій прапрапрапрапрапрапрадідусь ?
- Виходить , що так . – відповів Ол.
- А цей юнга , він так схожий на тебе . Оле, а може це ти ? У вас на планеті всі довго живуть , сторіччями ? Це випадково не ти у минулому житті був юнгою ?
- Я взагалі не пам’ятаю , що у мене було чотириста років назад.