Глава 14

                                                                  Глава чотирнадцята

    Нарешті Ол прилетів на Землю . Він намагався незамітно приземлитися , аби його ніхто з людей не побачив і не збожеволів , побачити илетючого хлопця. Ол вже доторкнувся ногами до земної поверхні . Аж раптом трохи вивіхнув ногу , неочікувавши на таку не рівну та не комфортну поверхню.

- Ол , тобі не боляче ? – підійшла до нього Рене . – Як ти так впав . До нього вже прибігли інші.

- Вибачте за таке падіння не вдале . – сказав він .- Я був впевнений , що поверхня буде як завжди рівна та гладка.

- Ласкаво просимо на Землю , Оле . – сказав йому Антоніо . А навколо Ола вже бігала купа людей , та їхали машини на великій швидкості , створюючи шуми , навіть цей парк атракціонів з горками та криками . Це все одразу не подобатися Олу , і він вирішив закрити вуха і пригнути голову.

- Гей , Оле . Привіт. – сказав Алекс . – Ти що шум не любиш ? У нас в Сіднеє завжди такий шум через багатолюдність , особливо коли налетять туристи.

- Господи , та це божевілля якесь , ваш Сідней . – відповів Ол.

 І тут раз і почався знову фестиваль повітряних кульок.

- А це що таке ? Ще якісь крики , і що це літає таке ? Якесь НЛО ?

- Ти що ? Яке НЛО ? – здивувався Пол .- Це ж повітряні кульки . Дивись , які вони красиві та різнокольорові.

- У мене на планеті можна побачити  різнокольорове сяйво . І хто це кричить , когось взяли в заручники ?

- Та це ж Американські горки . – відповів Антоніо . - Це називається парк розваг , і між іншим це новітній Діснейленд , який відкрили ще два місяці тому.

- Які , Ви кажете , це горки .

- Американські .

- Так ми ж в Сіднеї , чому вони не Сіднейські ? І передайте своєму Діснею , що це невиносимо голосно .

- Який ти дурнуватий , Оле . – сказав Баумгарленд . – Ти ніколи не відчував шуму ?

- У мене на планеті завжди все тихо та спокійно . І я вже сумую за своєю подружкою . Ми з нею так весело провели час та зіграли весілля .

Ол вже уявляв , як п’ять хвилин тому він прощався з подружкою . Ось як це було.

- Хелено, мене кличуть . Повернусь скоро . Кажуть , треба рятувати якусь планету , назву якої я забув .

- Бувай тоді , Оле , люблю тебе .

- І я тебе люблю дуже сильно .

- Біжи , рятуй планету.

- Агов , Оле , годі мріяти. Увімкни мозок. – сказав Антоніо , прервавши його уяву . – Слухай , може тобі в першу чергу показати місто , щоб ти не лякався тут різних дрібниць.

- Не тисни на нього , Антоніо . – сказала Рената . – Він ніколи в таких шумних місцях не був , йому треба звикнути .

- О, господи, а що це за монстр з шипами ? – злякався Ол.

- Ти що зовсім мозок втратив ? – запитав його Алекс . – Це ж Сіднейська опера , одна з найкращих архітектур світу.

- Стривайте, це будівля ?

- Ну звісно , скоро там почнеться концерт Бетховена .

- Якого ще Бред Гоблена ?

- Бетховен , це композитор . – відповів Антоніо . – Слухай , а ходімо зі мною .

- Куди з тобою ?

- Ну на концерт . Там така шикарна музика живого орекстру.

- Антоніо , не провокуй . – сказала Рената .

- Оле , тобі точно сподобається , він як вжарить музикою.

- Антоніо , ану припини . – сказали всі хором.

- Ти як почуєш музику , одразу розслабиш свою нервову систему.

 Антоніо повів його у театр . Перед Олом відкрився великий простір оперного мистецтва.

- Ого , який світлий коридор . Стільки білих деталей .

- Ти не туди ідеш . Ось головний вхід . Ну що ж заходимо. Вони увійшли в актовий зал .

- Нічого собі , скільки тут шанувальників музики . – сказав Ол. – Слухай , здається , ми надягли не той одяг.

 Вони вже сіли на свої місця.

- А дійсно , наш одяг зовсім відрізняється від інших . І на нас дивляться як на чужих .

- Тому що навколо нас усі люди багаті , а я єдиний пожертвував горою грошей , щоб роздобити ці два місця , тим паче це гроші моєї дружини , вона бізнесвумен . Тільки не кажи їй , що я усі її гроші потратив .

- Гаразд , не скажу . А чому не починається , ми всі вже сіли на місця ?

- Напевно зараз повинен диригент прибігти .

І ось диригент прийшов , йому поаплодували , і концерт розпочався . Музиканти почали грати перші ноти п’ятої симфонії Бетховена : «Та-та-та-тааа, та-та-та-таааа….». І Ол одразу закрив вуха , бо музика для нього була занадто голосна.

- Не бійся , зараз музика тобі сподобається , ти відчуєш справжню музичну енергію європейських класиків . – намагався його заспокоїти Антоніо і відчинити йому вуха , щоб він почав насолоджуватись концертом.