Чотирнадцята глава. Тіні володарів

Небо над Юдеєю пахло залізом і гаром. Єрусалим палав. Халдейські воїни жорстоко грабували храм, виносячи священний золотий посуд. Четверо знатних юнаків сиділи на колінах, пов’язані одним міцним канатом; вони втратили все, крім вірності один одному. Кожен із них виявляв свій характер: праворуч сидів плечистий Азарія з могутньою статурою, який напружив м’язи під мотузками й чекав лише знаку для фізичного опору. Поруч палав гнівом ексцентричний Ананія, гордий син вельможі, чиї очі виблискували шаленою люттю від прагнення першим кинутися на ворожі мечі. Мисаїл діяв значно хитріше: він пильно й холодно оглядав двір, швидко рахував вавилонських лучників, прораховував вигоду та шукав шпарину для втечі.

У центрі цього хаосу височів Даниїл, який тримав усе братство під контролем своєю залізною витримкою, що лякала завойовників. Коли вавилонський сотник замахнувся нагайкою на Ананію, який люто намагався вирватися з пут, Даниїл рішуче ступив уперед і закрив собою товариша від удару. Юнак подивився прямо в очі наглядачу поглядом природженого ватажка, у якому не було страху чи благання, а лише крижана, сувора впевненість майбутнього володаря. Халдейський воїн мимоволі опустив зброю, відчувши незламний внутрішній стержень бранця, якого неможливо було зламати силою, і начальник варти наказав вести їх далі цілими. Караван рушив крізь пил великої дороги, де четверо друзів ішли крок у крок: попереду впевнено розсував куряву Даниїл, а Ананія, Мисаїл та Азарія трималися за ним, ставши єдиним, нерозривним кулаком. Так серед руїн народилося це братство, яке змусить здригнутися всю Вавилонську імперію.

Вавилон зустрів полонених спекою та величчю, вражаючи величезними стінами з синьої цегли, тисячними натовпами та розкішшю. Юнаків привели до палацу Навуходоносора, де головний євнух Асфеназ оглядав нове поповнення у пошуках хлопців без жодної вади, які мали вчитися три роки халдейської мудрості. Четвірці друзів дали нові вавилонські імена: Даниїла назвали Валтасаром, Ананію — Седрахом, Мисаїла — Мисахом, а Азарію — Авденаго, але для себе вони залишилися колишніми. Перше випробування прийшло під час обіду, коли наглядач приніс багату їжу з царського столу — ідоложертовне м’ясо та вино, які для юдеїв були ритуально нечистими. Ананія відразу стиснув кулаки від обурення, готовий перекинути столи з огидою, Мисаїл швидко оцінив ризики такого непослуху й шукав спосіб обійти жорсткий наказ, а Азарія став за спиною Даниїла, як стіна.

Даниїл знову діяв як безумовний ватажок: він не став кричати чи влаштовувати бунт, а спокійно підійшов до царського наглядача з холодним спокоєм лідера. Юнак запропонував наглядачеві чітку умову — десять днів випробувального терміну, протягом яких четверо друзів їстимуть лише овочі та воду, поки інші полонені вживатимуть царські наїдки. Наглядач спочатку сильно злякався гніву царя Навуходоносора, але залізна впевненість Даниїла змусила його погодитися, і братство пішло на свій перший свідомий ризик. Минуло десять днів суворого посту та випробування, і коли наглядач прийшов перевірити стан юдейських бранців, результат вразив усіх халдейських слуг палацу. Даниїл, Ананія, Мисаїл та Азарія виглядали чудово: їхні обличчя були здоровішими за інших, тіла Азарії та Ананії налилися міцною силою, погляд Мисаїла залишався гострим і хитрим, а Даниїл випромінював непохитну велич майбутнього правителя. Вони виграли цю першу тиху битву; наглядач назавжди забрав від них царські наїдки, і хлопці відстояли свій закон у чужому домі. Вони сіли за стіл і мовчки перезирнулися, адже братство знову довело свою монолітну єдність, а попереду на них чекав головний іспит царя.

На другий рік служби юнаків Вавилон здригнувся: цар Навуходоносор прокинувся у жахливому гніві через таємничий і моторошний сон, деталей якого він не пам'ятав, але відчував смертельну загрозу. Цар зібрав усіх придворних чарівників та мудреців, поставивши перед ними нечувану й жорстоку вимогу — самим вгадати сон і розтлумачити його, обіцяючи за невдачу порубати всіх на шматки. Мудреці безпорадно затремтіли перед люттю царя, бо ніхто в імперії не міг виконати такий наказ, і тоді розгніваний правитель наказав стратити кожну вчену голову, а начальник царської варти Аріох рушив виконувати вирок. Смерть прийшла і до дверей чотирьох друзів: Ананія відразу схопився за важкий засув дверей, збираючись дорого продати своє молоде життя, Азарія став поруч, готуючись ламати ворожі черепи, а Мисаїл гарячково шукав спосіб підкупити або обдурити варту.

Даниїл зупинив друзів одним холодним поглядом і вийшов назустріч озброєному Аріоху без зброї, розмовляючи з катом спокійно і виважено, що знову змусило халдеїв зупинитися завдяки його залізній витримці. Даниїл зажадав особистої зустрічі з грізним царем і попросив у нього трохи часу, після чого братство повернулося до своєї таємної кімнати, де четвірка впала на коліна у палкій спільній молитві. Уночі Бог відкрив Даниїлу таємні подробиці царського сну: юнак побачив величезного боввана з різних металів, де голова була золота, а ноги — із заліза та глини, яку вщент розтрощив камінь, що відірвався від гори. Наступного ранку Даниїл знову впевнено увійшов до палацу, став перед троном як рівний перед рівним, чітко переказав забутий сон Навуходоносора й пояснив, що золото — це теперішня влада Вавилона, але всі людські царства впадуть перед вічною силою Бога. Навуходоносор заціпенів від почутого на власні вуха, упав на обличчя перед юним юдеєм і визнав Бога Даниїла вищим за всіх земних богів. Цар щедро нагородив молодого лідера братства, призначивши його начальником над усім містом і головним радником при дворі імперії. Проте Даниїл не забув про своїх вірних друзів: він відразу попросив у царя високі посади для них, і Ананія, Мисаїл та Азарія очолили найважливіші справи країни, взявши під свій жорсткий контроль увесь Вавилон.

Вавилонська імперія досягла піку своєї могутності, і цар Навуходоносор вирішив увічнити власну велич, наказавши вилити гігантського золотого ідола заввишки шістдесят ліктів на полі Деїр. На урочисте відкриття з'їхалася вся еліта держави — сатрапи, намісники, судді та скарбники, серед яких на почесних місцях стояли троє друзів: Ананія, Мисаїл та Азарія, які представляли владу столиці, поки Даниїл перебував у справах при дворі царя. Глашатай голосно оголосив жорстокий наказ володаря: за звуком сурм і гусел усі мали впасти на коліна й віддати шану золотому боввану під загрозою негайної і лютої смерті у розпеченій печі. Загриміли царські музичні інструменти, і величезний натовп одночасно рухнув обличчям у пил, схиляючись перед залізною волею тирана.