Місто, яке знають всі

Жовтий  Ford Mustang SportsRoof 1973 року мчав по шосе збиваючи пилюку зі старої, всипаної тріщинами дороги. За кермом приріс до сидіння водій, який своєю зовнішністю більше схожий на офісний планктон зайнятий кур'єрськими походеньками у великій компанії. Хлопчик на побігеньках в круглих окулярах а ля Гаррі Поттер, худорлявий статист великої кримінальної сітки. Сьогодні він особистий водій Мортімера, везе його в те, всім відоме, місто. Він в хорошому настрої, бо це відрядження не передбачає стрілянини, погоні чи ще чогось небезпечного. Просто відпустка цього кілера, який зовсім не схожий на такого.  Середнього зросту, спокійне обличчя без шрамів, та ще й худий як тріска. У чорному костюмі цей чоловік схожий на клерка більше ніж він сам. Його пасажир закурив якусь сигарету, запропонував йому, але Тоні відмовився - відволікає. Кажуть ти один із найкращих водіїв, хвалить його пасажир, кажуть витягнув багатьох хлопців, їздиш як навіжений. Я очікував мужлана з численними татуюваннями, а ти простий хлопець як я. Знаю, відповідає, люди часто дивуються. Я ж інтелігент, закінчив університет і маю диплом біолога. Цікаво! Відреагував ніби щиро, але щирості не відчувалося. Вони проїхали знак на якому було вказано, що до місця прибуття якихось пів години їзди. Був час ще поговорити. 
Ви, цікавиться, на пошуки "золота" в те місто? Ні, сухо відповідає. Хвилину їхали мовчки. Поправивши окуляри Тоні зрозумів, що хоче знати. Секрет, уточнює, можливо завдання особисто від Нього? Ні, у мене відпустка, їду в пошуках однієї жінки, такої собі Беладонни. Для чого? Історія була одна - зацікавило. Мортімер говорив мало. Про нього так і розказували. Розказували, що це спокійний, малоговіркий, серйозний та доволі дивний працівник. Історії про нього не надто приємні, по них можна сказати твердо тільки те, що він надзвичайно відповідальний і завжди доводить справу до кінця, яким би цей кінець не був. 
Невелике містечко на надцять тисяч жителів привітало гостей засміченим в'їздом, байдужими поглядами, блідими домами й десятками небезпечних постатей. Форд зупинився біля пабу в центрі міста.  Морті пішов на розвідку. Паб знаходився у підвалі, інтер'єр нічим не особливий, а люди звичні для такого місця. Підійшов до стійки. Віскі, 150, випередив бармена, на що той трохи ображено потягся до пляшки. Приїжджих впізнаю одразу, пильно приглядається, що потрібно? Шукаю одну дівчину, відповідає і ковтає напій, називають Беладонною. Чув про таку? Хто ж не чув? Всі чули. Вона тут авторитет! Кляйн любив розчаровувати гостей міста кажучи, що ці люди, яких вони шукають знайдуть їх самі, ажде такі правила у цьому всіма забутому місті. Знайде мене сама? Від питання бармен застиг. Так, сама. Чудово, я погуляю містом. 
Так і залишив його з відкритим ротом за стійкою. Сідай мені на хвіст, гукає у вікно жовтого автомобіля. Довгий капот рушив за тимчасовим керівником. Вулиці були жахливі: засмічені всяким непотребом, засіяний тілами п'яних людей, замальовані графіті та заглушені криками і зойками. Він на це не зважав. Йшов як по парку імені Шевченка, а такий милий і затишний парк є у кожному місті, не зважав ні на кого, весь у собі. Продовжувалось це доки якийсь безпритульний не спіймав його за ногу просячи грошей. 
Хочеш моїх грошей? Для чого? Заради чого? Що ти зробиш з ними? Ні, не відповідай - я знаю! До вечора їх вже не буде. Ти платитимеш ними за випивку, жінок, їжу та наркотики. Ти не поїдеш з цього міста, а будеш шукати задоволення в ньому. Бажатимеш підкоритися своїм хріхам. Знає, що це?  Я скажу тобі. Слабкість! Твоя жалюгідна душа слабка, вона піддається спокусі. У тобі немає стержня, тому ти нічого не досягнеш в житті. Будеш завжди плазувати перед такими як я. Гроші не врятують поки в голові не з'явиться розум. Я теж таким був. Він взяв у руки свій гаманець і вийняв декілька купюр, потім викинув їх над волоцюгою і ці прямокутні папірці посипалися на нього як зелений дощ із стодоларових банкнот. 
З ним колись таке зробив Шеф, і це стало переломним моментом. Потопай у морі власної дурості, або змінюйся. 
Заїхали на заправку. Зайшли в якусь харчівню з'їсти по бургеру. Сиділи біля вікна за блакитним столом. Тоні їв бургер з манерами біолога, а Морті свого ще не куштував, курив та спостерігав як компанія підлітків грали в якусь свою гру. Вони кидали монети, а потім мали торкнутися обох монет пальцями однієї руки. Протистояння було запеклим. Тоні також подивився. Побачив як один з хлопців зробив розріз між великим та вказівним пальцями щоб не програти. Виграв. Мортімер подумав про Ларі й Біллі-Джо, почав їсти.
М: які враження від міста? 
Т: смітник, -  він здивувався тому факту, що цей мовчазний тип розпочав розмову. 
М: я ріс у схожому. 
Т:  твоє обличчя зовсім не змінилося від цих слів. 
М: це вже минулі дні. 
Т: хто така Беладонна? 
М: хм, я тобі розкажу. Та спершу дещо інше. Я хочу запам'ятати тебе, адже ми більше не побачимося після цієї поїздки. 
Тоні сидів і навіть не дихаючи роздумував про його слова. 
М: не думай про це, просто я буду працювати на протилежній стороні країни. От і все. 
Т: налякав.