- Глава 12.1 -

Марк

Я довго не можу заснути. А все тому, що за стіною спить дівчина, яка давно не дає мені спокою. І справа не в тому, що вона покинула все і приїхала до мене з іншого міста. Справа в тому, що вона у мене в голові. 

Я кохаю Тею. Я закохався в неї з першого погляду, як тільки вперше прийшов у будинок Тіма. Він познайомив нас, і я пропав. 

Спочатку мене стримувало те, що вона замала для мене, а потім їй виповнилося вісімнадцять, і проблеми змінили свій характер. 

Тім одразу дав зрозуміти, щоб я не задивлявся на його сестру. Свого часу я мав необережність розповісти йому про своє дитинство. Тім мене підтримав, але ця правда поставила крапку на моїх стосунках з Теєю. 

Заплямована репутація ще нікому не йшла на користь, а мені тим більше. 

Я заснув трохи за північ, пообіцявши собі поговорити з Теєю зранку. Їй здалося, що я розізлився на неї, але це було не так. Я не розізлився, просто не очікував, що вона прийде на гру з моїми рідними. 

І так, я злякався, що хтось розкаже їй правду про мене. Це міг бути навіть батько, хоча йому я довіряв найбільше. 

Після гри я пішов в душ і переодягатися. Попереду спільний обід з рідними. І з Теєю. 

Та коли я прийшов на парковку, її там вже не було. Спочатку здавалося, що вона поїхала з Женею, але в ресторані я її не побачив. 

Женя сказав, що Тея поїхала в мою квартиру, і я видихнув. Просто не був готовий до цього зіткнення. Подумав, що спочатку треба з рідними про це поговорити. 

– Тея мила дівчина, – усміхнулася мені Діана.

– І гарна, – додала Ніка. 

– А ще закохана в тебе по вуха, – реготав Женя. – А ти як завжди. 

– Та досить вам, – на мій захист став тато. – Я розумію, чому ти тримаєш дистанцію, але може варто все їй розповісти? 

– Ні! – карбую і за столом стає тихо. 

Я пообіцяв собі до останнього тримати цю таємницю від Теї. Вона не має дізнатися, інакше зненавидить мене. 

За столом стає тихо, а тоді тема змінюється і ми обговорюємо мою гру. Я люблю своїх рідних. Вони частинка мене самого. Я не люблю, коли щось йде не за планом. В моєму випадку це може призвести до непоправних наслідків. 

Коли тато покликав мене поговорити на терасу, я вже знав, про що ми будемо говорити. І приготувався. 

– Тея хороша дівчина, Марку, – тато усміхається. 

– Я це знаю, – киваю. 

– А ще дуже відважна. Їй стільки довелося пережити, а вона тут. Поруч з тобою. Думаю, тобі слід брати з неї приклад і позичити трохи сміливості. 

– До чого ти ведеш? – не розумію. 

– Будь з нею чесним, сину, – тато торкається мого плеча. – Не можна все життя боятися. Рано чи пізно вона все одно дізнається. 

– Не дізнається! – ціджу. – Якщо ти їй не розкажеш. 

– Або Тимофій, – додає тато. – Він також в курсі. Хіба ні? 

Моє серце падає вниз. Раніше я міг довірити Тіму все, але не зараз. 

– Це твоє право – говорити чи ні, – продовжує тато. – Ніхто не буде тебе змушувати. Я просто хочу, щоб ти був щасливий, а з цією дівчиною в тебе є шанс. Звісно, якщо ти її не втратиш. 

Слова тата глибоко засіли в моїй голові. Я серйозно задумався. Можливо він має рацію? Тея однозначно сильніша за мене. Я не хочу її втрачати. Ці кілька місяців без неї стали ще тим випробуванням. 

Я дзвонив її подрузі Каріні та питав про самопочуття Теї. Але до самої Теї не набрав жодного разу. 

Яка-не-яка впевненість все-таки з'являється. Я даю собі слово поговорити з Теєю і налагодити те, що між нами сталося. Головне дочекатися ранку. 

Мене будить дверний дзвінок. Дуже надокучливий дверний дзвінок. 

Сідаю, протираю обличчя руками та дивлюсь на годинник. 

Восьма ранку. Якого біса? 

Йду до дверей і зовсім забуваю про те, що спочатку варто було б подивитися у вічко. На порозі стоїть Тім, і коли бачу колишнього друга, серце на мить зупиняється, а потім починає битися швидко-швидко. 

– Де Тея? – цідить і штовхає мене в плече. Тім без запрошення проходить у квартиру, а в мене всередині все холоне. Якщо він побачить Тею, то забере її в мене…

Страх сковує, і кілька секунд я не можу поворухнутися. А тоді оживаю і хапаю Тіма за руку. 

– Послухай, її тут немає! – карбую. 

– Ага, так я тобі й повірив! – Тім вириває руку і йде до спальні. Моє серце мало не вистрибує з грудей за ці кілька секунд, а тоді я стаю перед ним, закривши собою двері. 

– Послухай, ти не маєш права ось так вриватися! – гиркаю. – Давай сядемо і нормально поговоримо!

– Пішов ти! – Тім б'є мене кулаком в живіт, і я пропускаю удар, тому що не очікував такого. Згинаюсь навпіл від болю, а він відкриває двері та заходить у спальню. 

Від страху і болю я не можу дихати. Тримаючись за живіт, йду за Тімом, і тут мій шок переливається через край. Теї немає в спальні, як і її речей.