- Глава 12 -

Я не можу дочекатися повернення Марка. Одночасно хочу і не хочу цього. Навіть не сумніваюсь, що він розізлився. Я бачила роздратування в його очах. Я стала його проблемою, і з цим треба щось робити. 

Марк повертається тільки під вечір. До цього моменту я встигаю настільки себе накрутити, що мало не плачу. Я правда не хотіла, щоб його рідні мене побачили. Але це сталося і ми маємо якось миритися з цим. 

Або ні. 

– Ти довго, – кажу, зустрівши Марка в коридорі. Він якраз роззувся і ми зустрілися поглядами. 

– Це традиція, – відповідає стримано. – Святкувати мою перемогу в колі рідних. 

– Гарна традиція, – натягнуто усміхаюсь. 

Марк йде на кухню і дістає з холодильника пляшку води. Він п'є великими ковтками, а я продовжую на нього витріщатися. 

– Пробач, що приїхала на гру. Я не думала, що там будуть твої батьки, – кажу. 

– Це я вже зрозумів, – відстороненість Марка мене дратує. Він може прямо сказати, що я зробила погано. Підставила його. Але він мовчить, а я не впевнена, чи варто продовжувати цю тему. 

– Ти можеш допомогти мені з житлом? Я маю гроші на перший час. Спробую знайти роботу, – мій голос тремтить, поки кажу це. Я не хочу йти від Марка. Але мені не можна бути його проблемою, а зараз саме так і є. 

Марк хороший і не може прямо сказати, щоб я валила на всі чотири сторони. Я сама маю це зробити. Нічого не змінилося з часом. Він все так само мовчить, а я так само дратуюсь. 

Тільки зараз я на його території, і ось це мене тривожить. 

– Поговоримо про це завтра, – відповідає. – Я втомився, Теє. Хочу відпочити. 

Марк лягає на диван у вітальні, закидаю руку за голову і заплющує очі. Він реально більше не хоче говорити. Це мене насторожує. Швидше за все, завтра він скаже мені забиратися. 

Я більше не намагаюсь поговорити. Йду у спальню і лягаю. Обіймаю себе руками, і одинока сльоза котиться по щоці. 

Все-таки я дурепа. Навіщо їхала так далеко? Наївно вірила, що Марк зрадіє моїй появі, але зовсім не подумала про те, що він залишив моє рідне місто не просто так. Він поїхав якнайдалі від мене. 

Стає так боляче, що вдихнути немає сил. Я лежу так дуже довго, але сон все не йде. А тоді розумію, що мені треба піти. Просто залишити Марка в спокої та жити своє життя. 

Прихопивши свою сумку, я одягаю кофту з капюшоном, тому що на вулиці ніч і доволі прохолодно. Тихенько ступаючи, виходжу в коридор і бачу сплячого Марка. У вітальні горить світло. Мабуть, він забув його виключити. Це на краще. Не доведеться намацувати собі шлях руками. 

В коридорі я взуваюся і залишаю квартиру, тихо прикривши за собою двері. 

З'їжджаю ліфтом вниз, виходжу на вулицю і вдихаю прохолодне повітря. Я дивлюсь на небо і відчуваю себе геть самотньою. На годиннику третя ночі, мені варто повернутися назад. Я просто не можу спати на вулиці. Але якщо вже вирішила піти, то не можна знову здаватися. 

Марк зрадіє, коли зранку не знайде мене в ліжку. Проблема вирішиться сама собою і йому не доведеться вкотре ламати себе, щоб зламати мене. 

Я вирішую піти до пульта охорони й там прошу викликати мені таксі. Чоловік в уніформі років сорока дивиться на мене прискіпливо, але питань не ставить, і це тішить. 

Таксі прибуває за п'ять хвилин. Я сідаю в салон і прошу відвезти мене в готель. Завтра я куплю телефон і спробую знайти житло в оренду. А ще мені потрібна робота. 

Готельний номер доволі хороший. Я кидаю сумку біля ніжки ліжка, а сама лягаю на нього. Вкриваюсь пледом і засинаю, не роздягаючись. Десь на краю свідомості з'являється думка, що треба було залишити Марку хоча б записку. Можливо він буде хвилюватися. Але з іншого боку, краще піти не прощаючись, наче мене і не було тут. 

З Новим роком❤️ хай він нам принесе Мир❤️