- Глава 11 -

Я з нетерпінням чекаю на гру Марка. Хочу побачити його на полі. Думаю, це буде цікаво. А ще неабиякий сюрприз для нього, адже він не здогадується, що я буду там. 

Чекаю на Женю від самого ранку. Кілька разів беру в руки телефон, щоб набрати Марка і попередити, що приїду, але вчасно себе зупиняю. Думаю, що не варто цього робити, бо він не зрадіє. Якби хотів, то одразу взяв би мене з собою.

Женя прибуває рівно о другій. Сьогодні він не такий скуйовджений як вчора, але його зухвала усмішка досі на місці. Думаю, що через кілька років він буде ще тим серцеїдом. 

– Готова? – питає і роздивляється моє вбрання. Я одягнула короткі джинсові шорти та білу футболку. Волосся збираю у хвіст, тому що сьогодні шалена спека. На ноги кеди. 

– Так, – киваю. Ми залишаємо квартиру, і я замикаю її. Добре, що Марк додумався залишити мені запасний комплект ключів. 

Ми їдемо ліфтом на підземну парковку і йдемо до чорного блискучого Порше, що добряче виділяється на фоні інших автівок. 

– Моя красунечка, – Женя лагідно проводить долонею по капоту, а я усміхаюся. – Тато подарував на вісімнадцятиріччя. Гарна, правда? 

– Гарна, – киваю. Мені одразу стає цікаво, хто ж тато цих хлопців, якщо подарунки настільки дорогі. Швидше за все, бізнесмен, як і мій тато. 

Ми сідаємо в салон, і Женя впевнено обхоплює руками кермо. Залишаємо парковку і їдемо в невідомому мені напрямку. Вирішую трохи поговорити, поки є час. Можливо, Женя розкаже щось цікаве. 

– Чим ти займаєшся? – питаю в нього. 

– Навчаюсь. Закінчив перший курс юридичного факультету. Такою була вимога татка. Йому здається, що в мене вітер в голові, – хмикає. 

– Є ще брати чи сестри? 

– Сестра. Вероніка. Їй п'ятнадцять і характер у неї гірший, ніж у мене, – розповідає. – А що, Марк не розповідав тобі про нас? 

– Ні. Він не дуже любить розповідати про себе, – відповідаю. – А мені цікаво. 

– Марк такий, – киває Женя. – Дещо замкнутий в собі. Просто в нього минуле непросте було. Мабуть, в цьому справа. 

– Що означає “непросте минуле”? – питаю. – Я цього теж не знаю. 

– Пробач, Аніко. Це не моя справа, якщо що. Думаю, Марк сам тобі розповість, коли захоче. 

Дарма я сподівалася, що зможу щось дізнатися. Женя має рацію. Це не моя справа і не його. 

Ми прибуваємо до стадіону і йдемо на трибуни. Тут багато людей, але Женя бере мене за руку і веде до другого ряду. Надто близько до поля. Тут Марк мене помітить, і я не впевнена, що це допоможе йому в грі. 

– Ти куди зник? Ми думали, що ти з нами поїдеш! – чую невдоволений  дівчачий голос, а тоді бачу красиву темноволосу дівчинку. 

Я одразу здогадуюсь, що це сестра Жені та Марка. В них однакові очі й риси обличчя. 

Дівчина швидко наближається, а я дивлюсь їй за спину на двох людей, яких вперше бачу, але знаю, хто вони. 

Батьки Марка. 

Він дуже схожий на свого тата. Всі діти на нього схожі. Цей чоловік високий, широкоплечий і доволі привабливий як на свій вік. Його дружина також красуня. Довге темне волосся зібране у хвіст, а легка сукня з квітами робить її схожою на фею. 

Вся сім’я прийшла підтримати Марка на грі. Це так мило, і я одразу відчуваю велику різницю між його родиною і моєю. 

– А хто це з тобою? – питає Ніка і зацікавлено на мене дивиться. – Твоя нова подружка? 

– Ні, – сміється Женя. – Це подружка Марка. 

– Марка? – от тепер цікавість з'являється в погляді його батька. – Як тебе звати? 

– Я Тея, – кажу дещо збентежено під прямими поглядами усієї сім'ї Марка. – Ми з Марком друзі. Не більше того. 

Не хочу, щоб вони думали про те, чого немає. Та й Марк розізлиться, якщо йому припишуть стосунки зі мною. 

– Друзі це також добре, – усміхається чоловік. – Мене звати Дмитро, а це моя дружина – Діана. 

– Я Ніка, – додає сестра Марка. – Ти перша дівчина, з якою Марк нас познайомив. 

– Взагалі-то, це був не він, – хмикає Женя. – Сідаємо. Скоро початок матчу. 

Я сідаю між Женею і його батьком. Напружено спостерігаю, коли команди виходять на поле. Марка бачу одразу. Він сильно виділяється на фоні інших. А може мені так здається. 

Марк стає обличчям до нас і сподівається побачити своїх рідних, але… дивиться просто на мене. Не можу сказати, що він розізлився. Марк залишається зібраним, але в мене відчуття, що він не очікував побачити мене в компанії своїх рідних. 

– Отже, ви друзі, – до мене нахиляється його батько, коли розпочинається матч. – Марк розповідав про тебе. 

– Правда? – розгублено дивлюсь на чоловіка. 

– Так, – усміхається. – Про твого брата також. 

– Вони були друзями, але дещо сталося і… дружба закінчилася, – кажу. 

– Я знаю. І про аварію теж. Марк завжди чесний зі мною і все розповідає. 

Просто чудово. Його батько знає все, коли я не знаю абсолютно нічого. Можливо, саме він допоможе мені розібратися, якщо з Марка правди не витягнути? Ну я можу спробувати, якщо вже ми познайомилися.