- Глава 10.1 -

– Слухаю, – Марк вмикає гучномовець, щоб я могла чути, про що вони розмовляють. 

– Ем… Привіт, – відчутно, що Тіму неприємно телефонувати. Він відчуває себе ніяково. – Дещо сталося, і мені потрібно знати, чи не телефонувала тобі Тея. 

– А що сталося? – Марк не відповідає одразу. Це цікаво. 

– Вона зникла. Дізналася про зради батька і втекла, – цідить брат. Цікаво, чому він роздратований? Бо я зробила те, чого він не може?

– І ти думаєш, що вона зв'яжеться зі мною? – витримці Марка можна позаздрити. – Сумніваюсь. Ми розійшлися не надто добре. 

– Але їй нікуди йти! – злиться Тім. 

– Можливо, це тобі здається, що нікуди, але Тея дівчина розумна. Навіть без спогадів вона дасть собі раду. 

В слухавці стає тихо. Тім обмірковує слова колишнього друга, а я відчуваю, як горить моє обличчя. Це так приємно. Марк не вважає мене дурепою. 

– Якщо вона набере – дай мені знати, – нарешті відповідає Тім. – Ми хвилюємось за неї. 

– Звісно. 

Марк першим закінчує виклик і переводить подих. Я розумію, що йому важко далася ця брехня, навіть якщо врахувати, що тримався він дуже стійко. 

– Дякую, – кажу щиро. – Ти навіть не уявляєш, як мені допоміг. 

– Він все одно тебе знайде і поверне додому. Ти це розумієш? – питає дещо роздратовано. 

– Це якщо ти дозволиш йому мене забрати, – усміхаюсь, а Марк приречено видихає. 

Я не хочу бути його тягарем. Не хочу, щоб він допомагав мені через силу. Та ще більше я не хочу повертатися додому. Я готова бути тягарем, лиш би Марк був поруч. Хоча б спочатку. 

– Ти можеш лягти в моїй кімнаті. Душ справа, спальня зліва. В холодильнику є дещо з їжі, – говорить сухо. 

– А ти куди? – питаю. 

– В мене справи. Я повернусь через кілька годин, – пояснює і йде до дверей. 

Розумію, що мені треба його відпустити, щоб не випробовувати терпіння. Та й мені треба відпочити, щоб завтра з новими силами розпочати нове життя. 

Поки у квартирі сама, йду в душ, одягаю короткі шорти і футболку, а волосся збираю у косу. Як тільки голова торкається подушки, я засинаю. Все-таки це був дуже довгий день і відпочити мені однозначно потрібно. 

Та сплю я недовго. Або ж мені так здається. У квартирі темно, але я чую голоси. Один належить чоловікові, а інший – дівчині. 

Всередині все холоне, коли з'являється припущення, що це Марк когось привів. Він що, геть здурів? Забув, що я тут? 

В цю мить мене така злість накриває. Можливо, я просто не до кінця прокинулася, але сидіти і мовчати не готова. Я досі його кохаю і не хочу слухати, як він тут з іншими дівчатами… займається казна-чим. 

Впевнено виходжу в коридор саме в той момент, коли парочка пристрасно цілується під дверима. Відкриваю рота, щоб сказати Марку все, що про нього думаю, і тут же закриваю, бо це не Марк… 

– Ой! – приваблива шатенка помічає мене першою і намагається поправити сукню, котра задерлася мало не до грудей. – А це хто? 

– Я також хотів би знати, – хмикає хлопець років вісімнадцяти, дуже схожий на Марка. Він зацікавлено мене розглядає, а в мене виникає думка в голові, що це його молодший брат. 

– Де Марк? – питаю. 

– Ти мене питаєш? – він пхикає. – Я думав, що його квартира порожня, а тут такий сюрприз. 

Хлопець мало не облизується, розглядаючи мої ноги, а дівчина, що поруч з ним, невдоволено супиться. 

– Я його подруга. Приїхала сьогодні з іншого міста, – кажу. – А ти хто? 

– Я його брат. Женя. 

Хлопець подає мені руку, котрою щойно мацав дівчину, і я не горю бажанням її торкатися. Здається, він це розуміє і руку прибирає. 

– А я Тея. То де він? – питаю. – Коли Марк йшов, то не казав, коли повернеться. 

– Так у нього збори перед завтрашньою грою, – відповідає. – Він з командою живе в готелі. 

Просто чудово! То я тут сама? 

– Гра завтра? – цікавлюсь. 

– Ага. 

– Зможеш провести мене на неї? – з надією питаю. – Просто я зовсім не знаю цього міста. 

– Та без проблем! – Женя широко усміхається, а його дівчина мало не закипає. – Друзі мого брата і мої друзі теж! 

– Дякую тобі.

Женя мені подобається. Звичайний вісімнадцятирічний шибайголова. Але якщо він може провести мене на гру, я готова з ним подружитися.

– Женю, ти серйозно? – нарешті подає голос його подружка. – А як же я? 

– Пробач, маленька, – Женя мені підморгує. – Здається, сьогодні ми без хати. Ходімо. Додому тебе відвезу.