- Глава 10 -

Марк нічого не відповідає. Здається, він все ще не може повірити, що я тут. 

Він відпускає мене та уважно роздивляється. Я розумію, Марк хоче знати, що такого сталося, що я кинула все і приїхала до нього. Я готова розповісти, але трохи згодом, коли перші емоції вщухнуть. 

– Ходімо, – Марк забирає мою сумку, і ми йдемо до парковки. Його Мустанга бачу одразу. Він добряче виділяється на фоні інших автівок. 

Марк кладе мою сумку в багажник і відкриває для мене пасажирські двері. Сідаю в салон і чекаю, коли він теж сяде. 

Мені цікаво, що буде далі. Куди Марк мене повезе. Сподіваюсь, що не додому, інакше я більше не захочу його бачити. 

– Куди ми їдемо? – питаю, не витримавши цієї мовчанки між нами. 

– Я не знаю, – зітхає. – Твоя поява тут добряче збила мене з пантелику.  

Я розумію Марка. Такого сюрпризу він точно не очікував. Але я не повернусь додому. Якщо він відмовиться мені допомагати, я спробую знайти житло і роботу. Головне, щоб подалі від моїх родичів. 

– Чому ти вирішила поїхати? Щось сталося? – питає Марк. 

– Я знаю правду, – відповідаю. – Про зради мого тата. Я не можу так жити та вдавати, що все чудово. 

– Минулого разу ти теж не змогла, – Марк хмуриться. – І потрапила в аварію. 

Ми знову замовкаємо. Я не знаю, що сказати і як поводити себе з ним. Марк не здається дуже щасливим від того, що відбувається. Від мого приїзду загалом. Але він тримається і, мабуть, думає, як буде правильно від мене позбутися. 

– Як твої справи? Чим ти займаєшся? – питаю. 

– Граю у футбол, – відповідає. – В цьому місті живуть мій батько з мачухою і брат з сестрою. Ми нормально ладнаємо. Я щасливий. 

Я одразу думаю про те, що його рідні знають ту страшну таємницю. Він їм довіряє, а мені – ні. 

– Я думаю, що твій батько буде тебе шукати. Тім також, – продовжує він. 

– Нехай шукають, – кажу. – Я не повернусь додому. 

Ми знову замовкаємо. Важкість починає тиснути на груди. Я розумію, що Марк не збирається зі мною няньчитися, але й прямо не може сказати, щоб я валила під три чорти. 

– Ти можеш відвезти мене до готелю, – видавлюю  себе ці слова. – Я хочу знайти роботу і житло. В мене є деякі збереження на перший час. 

Марк ніяк мої слова не коментує. Ми просто їдемо далі абсолютно не знайомим мені містом. Але маю визнати, що тут гарно. Навіть дуже. Я б тут жила. З Марком. 

Ми прибуваємо до новенької  багатоповерхівки. Тут закрита територія, великий дитячий майданчик і підземний паркінг. Саме туди ми і їдемо. 

– Ми на місці, – говорить Марк і першим залишає салон. Мені ж нічого не залишається, як зробити те ж саме. 

– Ти тут живеш? – питаю, поки він дістає з багажника мою сумку. 

– Так, – сухо відповідає. 

– Не обов'язково було везти мене сюди, – кажу дещо збентежено. 

– Думаєш, я залишу тебе в готелі? – Марк не зводить з мене погляду. – Це не найкраща ідея. 

Сама знаю, що не найкраща, але я не хочу, щоб Марк відчував себе роздратованим поруч зі мною. А він відчуває і тримається з останніх сил. 

Ми йдемо до ліфта, заходимо всередину і піднімаємось на дванадцятий поверх. Поки їдемо, ніхто нічого не говорить. 

Марк відкриває для мене двері квартири та пропускає вперед. Світло вмикається, і я бачу світлий ремонт і нові меблі. Таке враження складається, що Марк живе тут недовго. 

– Ти залишишся тут, поки я не придумаю, що з тобою робити, – говорить Марк. 

– Не кажи так, а то я піду просто зараз, – бурчу ображено. 

– Не підеш, – фиркає. – Ти зовсім не знаєш міста. Хіба що хочеш знайти чергові проблеми на свій зад. 

– Не хочу, – кажу. – Ти можеш хоча б вдати, що радий мене бачити, чи я тобі настільки неприємна? Тут немає Тіма. Ти можеш не перейматися, що він скаже. 

Марк хоче щось сказати, але не встигає тому що його телефон починає дзвонити. Він дістає його з кишені дивиться на екран і хмуриться. 

– Це Тім, – говорить сухо. – Кажеш, його тут немає? 

Моє серце завмирає. Якщо зараз Марк скаже, що я тут, Тім примчить за кілька годин, щоб мене забрати. 

Але я вірю, що Марк цього не зробить. Та коли він відповідає на дзвінок, моє серце мало не вистрибує з грудей через страх бути спійманою.