- Глава 7.1 -

Марк

Автомобіль набирає швидкість, та мені все одно здається, що цього замало. Я хочу мчати зі швидкістю під двісті кілометрів на годину, щоб викинути з голови все зайве. Щоб викинути з неї Тею…

Я намагався. Я правда вірив, що це можливо. Та коли ця дівчина потрапила в аварію, я сам мало не помер. Помчав в лікарню, щоб дізнатися як вона. Напоровся на гнів Тіма, але не відступив. Я знав, що вона мене кохає, і був впевнений в тому, що Тея зробила б так само, якби зі мною щось сталося. Була б поряд. 

Коли я зрозумів, що вона втратила пам'ять, з одного боку навіть зрадів. Я хотів вдати, що ми просто друзі й нічого між нами не було. Тільки от почуття в копиці сіна не сховаєш. Це далеко не голка. 

Хоч Тея і забула мене, але її почуття досі жили та вирували. Я бачив це в її очах. 

Мені було боляче від того, що все в черговий раз складалося не на мою користь. А все тому, що я просто не мав права бути її хлопцем. Тім неодноразово це повторював. 

Ти тільки подумай, що одного дня правда про тебе випливе на поверхню. Як Тея це переживе? Хочеш розбити їй серце?

Ці слова від Тіма стали моїм прокляттям. Він заборонив мені до неї наближатися. Я втратив друга і дівчину, яку кохав. 

Мені довелося зробити вибір не на її користь. І навіть не на свою. Я зрозумів, що поїхати бути найкращим рішенням. Батько давно кликав мене до себе, і цього разу я погодився. 

Глибоко вдихаю і видихаю, а тоді набираю номер Тіма. Не впевнений, що він відповість, але все одно сподіваюсь. 

– Чого тобі? – питає холодно. 

– Тея зараз за містом. Вона поїхала автомобілем, – кажу швидко. 

– Ти з нею? – цідить. 

– Ні. Я закінчив все, як ти й просив, – кажу. – Через кілька днів їду у Дніпро до батька. 

– Це правильне рішення. Ти сам це маєш розуміти, – говорить Тім. 

– Думаєш? – криво посміхаюсь. – Мені здається, що я роблю велику помилку. 

– Думай про Тею. Їй не потрібен такий хлопець, як ти. Вона хороша дівчинка з білосніжною репутацією, — голос Тіма мене дратує.

Мій друг, якому я довірив всі свої найпотаємніші секрети, якось надто швидко став схожим на свого батька, котрий не поважає ні дружину, ні доньку. Та й на бажання самого Тіма йому начхати. 

– Ти не думав про те, що колись пам'ять до неї повернеться? – питаю з болем в голосі. – Що буде тоді? 

– Мабуть, це сама доля зробила так, щоб вона все забула. Цього разу все буде по-іншому, – карбує. 

– Це як? Твій батько перестане зраджувати матір, а ти не будеш боятися залишитися без його грошей? Це ж він дав наказ триматися подалі від Теї, чи не так? 

– Так, – Тім зізнається дуже легко. – Коли я розповів йому про тебе, він заборонив будь-які відносини між тобою і нею. 

– Чому ти це зробив? Я думав, що ми друзі. 

Я не хочу, щоб Тім відчував, як мені боляче зараз. Я дійсно вважав його другом, а він розповів мою найбільшу таємницю своєму батькові. 

– Тато завжди тримає все на контролі. Він планує видати Тею за сина свого ділового партнера. Не зараз. Трохи згодом. У нього ідеальна репутація і немає слідів крові на руках. 

А це удар нижче пояса. Дуже болючий. 

Я чую короткі гудки й хочу викинути телефон через вікно. На жаль, в мене нічого не виходить. Загублений телефон ситуацію не врятує. Я маю їхати геть з цього міста. Подалі від Теї. 

Мені дуже шкода, що ця дівчина залишилася абсолютно сама серед стерв'ятників. А найгірше те, що власні батьки й брат готові на все, лиш би їхній план вдався. 

Я набираю батька, і він відповідає мені після першого ж гудка, наче чекав на мій дзвінок. 

– Ти подумав? – питає. 

– Так. Я приїду за кілька днів, – кажу впевнено. 

– Не пошкодуєш потім? Тут доведеться розпочинати все спочатку, – тато хоч і хоче, щоб я був поруч, але розуміє, наскільки важко мені зробити цей крок. 

– Я вже шкодую, – кажу. – Але так буде краще. 

– Для неї? – шепоче. 

– Для нас усіх, – видихаю.