- Глава 3 -

Оскар розповідає, як ми познайомилися. Про нашу прогулянку на катері й плани на майбутнє. Так дивно слухати цього чоловіка й уявляти собі, як гарно ми проводили разом час. 

– Я сподіваюсь, що ти швидко одужаєш і пам'ять повернеться, – Оскар бере мене за руку, а я ніяковію. Знову у мене в голові щось не сходиться. Якщо я закохана в Марка, то чому проводила час з Оскаром? Хоча маю визнати, що Оскар милий. Мені подобається його слухати. А ще він гарний. Наче модель з картинки. 

– Мені вже час, – говорить Оскар, а я відчуваю легкий укол розчарування. – Якщо ти не проти, я прийду ще. 

– Я не проти, – усміхаюсь. 

Саме в цей час в палату заходить Тім і дещо розгублено витріщається на Оскара. Мені цікаво, як він буде поводити себе з ним. Все-таки до Марка у нього дуже холодне ставлення. 

– Привіт! – Оскар здається зібраним і спокійним. – Як справи? 

– Норм, – Тім тисне запропоновану руку. З Оскаром він у хороших стосунках. 

– Бувай, Теє. Одужуй. 

Оскар йде, а я дивлюсь на свого брата. Мені так цікаво, що він зараз буде говорити, не можу дочекатися. 

– Це Каріна йому сказала? – питає і сідає в крісло. 

– Так, – кажу. – Оскар сказав мені, що Каріна моя подруга. Не знаєш, чому вона мене не провідує? 

Тім мовчить. Не хочу, щоб він здогадався, що Каріна вже була тут. Нехай думає, що про Каріну вперше я почула саме від Оскара. 

– Уявлення не маю, – стенає плечима. – Може, ви посварилися перед аварією? 

– Але ж ми подруги! – стою на своєму. – Можеш попросити її провідати мене? 

Тіму моє прохання явно не заходить. Він дивиться на свої руки, а тоді його погляд зустрічається з моїм. 

– Я спробую, – відповідає.

– А як щодо того хлопця, що був в палаті, коли я прокинулася? Він також друг? 

– Знайомий, – Тім хмуриться ще більше. – Він був моїм другом. Зараз ми не спілкуємось. 

– Чому? – дивно, та мені подобається тиснути на Тіма. Він на ходу придумує відмазки, і якби я не знала правди, то повірила б йому. 

– Це довга історія. Тобі вона не потрібна. Ви з Марком ніколи не були близькими. 

– Правда? – от тут мене накриває злість. Якого біса, Тіме?! – Тоді чому він приїхав сюди? Хіба незнайомці приходять одне до одного в лікарню? 

– Він прийшов поговорити зі мною. Не переймайся цим, мала. Повір, Марк – остання людина в цьому світі, про яку тобі варто думати. 

А Тім непогано справляється. Так вправно відганяє мене від важливого. Та я не з тих, хто буде здаватися. 

– А як щодо наших батьків? – питаю, і Тім знову хмуриться. Він злиться. Йому ніяково від моїх провокативних питань. 

– А що з ними не так? 

– Все так, – хочу здаватися безтурботною. – Просто мені цікаво, які у них стосунки. Мені здалося, що вони сильно кохають одне одного. 

– Тобі не здалося. Кохають. 

Тім знову бреше. Як на мене, то забагато брехні від однієї людини. Рідного брата. 

У мене зникає бажання ще щось запитувати. Я тільки буду розчаровуватися, а це боляче і неприємно. 

Коли Тім йде, я не можу дочекатися вечора. Сподіваюсь, що мене провідає Марк. Але він не приходить сьогодні, і на наступний день також. 

Я починаю думати, що Тім щось запідозрив і змусив Марка дати мені спокій. Не хочу, щоб це було правдою, але все може бути. 

Зате через день в гості навідується Каріна. Разом з Тімом. Подруга змушена стримано усміхатися і розповідати різні дурниці. Я розумію, що вона робить так через Тіма, котрий стоїть у неї над душею. 

Певно, він заборонив їй говорити зі мною на певні теми. Одна з них – це Марк. Тому Каріна ділиться моментами з навчання та спільного відпочинку. Жодного зайвого слова. Просто ідеальна розповідь про двох найкращих подружок. 

– Тіме, ти можеш залишити нас удвох? – питаю у брата. 

– Навіщо? – хмуриться. 

– Ти серйозно? – фиркаю. – Я хочу поговорити про те, що тобі чути не варто. 

Тім переводить погляд на Каріну. Він мовчить, але його очі обіцяють їй проблеми, якщо бовкне щось зайве. Подруга відводить очі першою. Здається схвильованою. 

Не розумію, чому він так її залякав.

– Я думала, що він відмовиться залишати нас, – кажу, коли за братом зачиняються двері. 

– Я теж, – усміхається. – Все це якось дивно. Тім заборонив мені говорити про Марка. І про твоїх батьків також. 

– Мені здається, що навколо одна брехня, – зітхаю. – Дурепою себе відчуваю. 

– Головне, що ти знаєш правду, – Каріна торкається моєї руки своєю. Її підтримка зігріває мене. – А далі якось розберемось. 

– Не всю правду, – кажу. – Є щось таке, чого і ти не знаєш. А сама я не пам'ятаю. Боюсь, що пам’ять не повернеться і в голові чорна діра залишиться.