Розділ 8

Білявка нічого не відчувала. Їй було байдуже, що виробляє Олеся. Нехай, навіть чіпляється до того Влада. Тепер це вже неважливо. Жінка довго не могла відкрити очі. Хтось з чоловіків переніс її на диван. Це напевно, був Артур. Фінансовий директор. Він першим відреагував на те, що білявка втратила свідомість. Він витягнув з кишені свого піджака нашатирний спирт. Він страждав від низького тиску тому часто мав запаморочення. І симптоми ці вже добре вивчив.

— Майє, як ти? —  чоловік весь час тримав її за руку. Жінка була надто слабка.

— Дякую. Мені вже краще, — вона подякувала йому й хотіла підійнятися. Ноги були, наче ватні.

— Не хвилюйся. В тебе зараз серце виплигне, — Артур не намагався якось її образити, але Владу би пику натовк.

— Просто нервувала останнім часом багато, — жінка не стала вдаватися в подробиці свого особистого життя, бо там був повний хаос.

Несподіванкою для всіх стала поява Романа. Він в супроводі двох молодих дівчат підійшов до барної стійки. Однак, його не запрошували. Він вирішив нагадати про себе таким ганебним вчинком. Ще й привіз малоліток. У якому навчальному закладі він їх знайшов невідомо. Напевно, підлітки просто захотіли підзаробити. Проте, не мізками, а зовсім іншим місцем. Відштовхнувши від себе секретарку Влад підійшов до найкращого друга.

— Геть звідси! — Чоловік намагався взяти його за барки.

— Яке ти маєш право? — Рома розлютився не на жарт. Послав Боржемського в ліс.

— Майя погано себе почуває, — Соня не могла терпіти цього індика. Він її бісив.

— А мені що до цієї багатої ляльки. Мені треба гроші, — він голосно заверещав, щоб пані Герасимюк його почула і якось відреагувала.

Вона не могла сидіти склавши руки. Якийсь покидьок ще буде тут руки розпускати. Ображати її колег і бізнес - партнерів. Не буде цього. Майя до такого рівня не опуститься. Підійшовши ближче вона пильно подивилася на Романа. Він був ще тією мерзотою. Слизький тип. Любить лише себе. Ніхто йому не потрібен. Нікого не любить. Навіть з ріднею не ладнає.

— Ось забирай, — вона кинула йому купюри прямо в обличчя.

— Виявляться, що ця задрипана курка набагато розумніша за тебе, — він взяв гроші й хотів піти.

Однак Влад накинувся на свого друга й побив його. Довелося викликати швидку допомогу. Якщо цей недоумок напише заяву, то Боржемського посадять. Ще відсидить. Майя вирішила якось залагодити цю справу. Вона поїхала до лікарні й домовились с потерпілим про те, що оплатить його лікування й реабілітацію.

— Хочу дім на Мальдівах. І нехай Нату визнають нормальною, — це єдине, що Рому хвилювало.

— Добре. А щодо твоєї коханки, то це не моя справа, — жінка  залишила йому кейс, а потім вийшла з палати.

Повернувшись в компанію вона вийшла на балкон. Хотіла трішки подихати свіжим повітрям. Помітивши жіночий силует в темряві й підійшла ближче. Там стояла Олеся. Вона була сумна. Засмучена, що Влад її відшив. Не так вона уявляла собі "любов".

Жінки всі свої сльози перетворюють в діаманти. Майя це чудово знала, а ця дівка немала ніякого уявлення як втримати свого боса, окрім ліжка. Невже, у покинутої е вибір? Ідеальна донька, й президент компанії, а результат на обличчя. І якби знову не заплакати. Привівши на лавку вона закрила свої очі й задумалась. Секретарка Влада весь цей час була поруч. Наївна, дурна й шалено закохана.

"Господи, як же боляче. Я зараз не витримаю. Скільки можна терпіти. Кохання? Кому воно потрібне?" — жінка почала істерично сміятися. 

Хотілось просто заснути. Стати уламком, який одразу потрапить у серце. Моментально. Влад стояв за дверима й слухав шелест вітру. Йому було неприємно, що Олеся так жорстоко поводиться з його колишньою нареченою. І навіть зараз ця дівчина продовжувала напосідати на неї. 

— Влад буде моїм. Я зможу це зробити, — вона вірила в те, що бос зможе покохати власну секретарка.

— За мною останній хід. Не думай, що будеш жити щасливо. Тварюко, — жінка підійшла до перил й подивилася вниз.

У кажного є свої мотиви. Влад це розумів. Він прийшов до Майї.  Хотів поговорити, а тут Леся. Прогнавши її геть він зумів побачити розпач в очах коханої. Вона відчувала себе третьою зайвою в цій історії. 

 Краще вже думати про мистецтво. Жити й відчувати лише його. Тоді буде фіолетово на бажання й примхи інших. 

— Знаєш картин, наче живі  люди.  Вони всі написані різними фарбами, — Майя обійняла Влада й відчула його запах. Такий шалений. 

— В тебе ніколи не виникало думки, що ти тонеш. Після нашого розриву я хотів вбити себе. Думав про це щосекунди, — він більше не міг мовчати про свій біль. 

Не про таке життя вони мріяли. Хотіли бути вільними, а не жити як птаха в золотій клітці. Бути як звичайні перехожі. Кохати й бути коханими, але не склалося. Вони обоє себе спалили коли відмовились від цих почуттів. 

Нічне небо, немов яхта відносила далеко всі тривоги. Артур захотів розвіяти, бо корпоратив видався нудним. Єдиною прикрасою вечора була Майя Герасимюк. І вона буде його. Неважливо як. Сівши у своє авто, він попрямував до невеличкого скверу. Влад якраз приїхав за вказаною адресою, але на всякий випадок дістав із багажника машини бейсбольну битку. Інший чоловік повернувся до нього обличчям й одразу посміхнувся. 

" Чорт забирай, акумулятор розрядився. Добре, що в мене є запасний телефон. Чого цей пришелепок не підходить ближче. Боїться, що покалічу. Він мені не суперник. 

Пора б навчити нашого пупсика правилам етикету, а то все забув у своїй Америці. Нічого я йому мізки на місце вправлю" — легенький вітерець розвівав русяве волосся Артура в різні боки. Він знову забув опустити скло у своїй машині. Нічого з нею не буде. Не вкрадуть. 

— А як же поліція? Дам грошей та й годі. - хлопець припаркувався в такому місце де не можна цього робити, але йому байдуже. Артур - король цієї вулиці. 

Він сам того не помічаючи опинився десь далеко від свого району. Тут не працював майже ні один ліхтар. Побачивши Влада підбіг до нього ззаду й дав зі всієї сили у грудну клітку.