Глава 11. Не такий страшний кіт, як його нічний тидиць

Щоб відловити Віталіка, довелося попотіти. За досить короткий час цей мерзотник встиг вивчити всі затишні куточки. Такий, знаєте, котячий хист - ще не наробив шкоди, а вже знайшов місця для стратегічного відступу.

- Віталіку! - гаркнула я.

З-під штори з'явився сірий хвіст. Зухвало так з'явився. Мовляв, ось він я, а ти спробуй-но дістань. Ну нічого, ми не ликом шиті. Скинувши чоботи, безшумно прокралася до кота і вхопила за хвіст.

Позіхаючий Віталік обурено заволав. Я зцупила вириваючогося кота.

- Що трапилося? - стурбовано крикнув Ярослав, заглянувши в кімнату.

Ще й не роздягнений. Жахіття! Доведуть мене до цугундера!

- Чого не роздягнувся? - я перехопила спробувавшого викрутитися Віталіка. - Час - зіпсовані штани!

- Віто, але...

- Без заперечень!

Ярослав відсахнувся, Віталік мляво отбрикнулся. А коли я його тикала мордою в нароблену шкоду, то і зовсім скорився, терпів та мовчав.

Одне з правил виховання котиків. Якщо миле пухнасте створіння зволило наробити (не тільки в плані відходів життєдіяльності), то виховуйте відразу. Відкладене виховання - запорука борзоти котика до неможливих висот. Запам'ятайте!

Розібравшись з Віталіком, який, насупившись, сів на кухні, я відібрала штани у Ярослава та відправила його до вітальні. Сашків колишній чоловік відчував незручність, проте намагався не розгулювати переді мною в напівоголеному вигляді.

Мені, відверто кажучи, було плювати, в чому там зараз Чубач. Ніколи в житті не виникало бажання подивитися на нього в стилі «ню». Ні, ну нормальний чоловік, звичайно, але не іншопланетянин ж. Тому нічого нового не побачиш, а людину збентежиш.

На мить я уявила, що сюди увійшла Сашка. Скривилася. М-да, ревнощів не було б, але ось спробуй потім відбрикатися, що у вас нічого немає!

Думки текли своєю чергою, а руки усували біду, засипаючи дорогу тканину штанів сіллю. Бо ні білого вина, яке може нейтралізувати ефект забарвлення, жодного миючого засобу у мене не було. Тому зробимо все старим дідівським способом

- Віто! - долинув голос Ярослава.

- Га? - відгукнулася я, закручуючи банку з сіллю і ставлячи назад на полицю.

- Твій кіт... скажи... це так й треба, щоб він жер цю пальму і розкидав землю?

- Віталі-і-іку! - заволала я, залишаючи все на кухні та кидаючись в кімнату.

Пальма й правда стоїть у кутку, біля шафи та гарної такої скульптури - африканської панянки з розкішною фігурою та кошиком фруктів. Все б нічого, але це ніби як частина квартири Руслана, тому краще не тикатися.

Коли я, розлючена і готова вбивати, влетіла в вітальню, Віталік тут же застрибнув на коліна до Ярослава і зробив вигляд, що тут і сидів. Ярослав рефлекторно притиснув Віталіка до себе, прикриваючись від мого пронизливого погляду.

- Не бий його, багато не понадкусював, - спробував вигородити бандита екс-чоловік Сашки.

Віталік притиснув вуха до голови та дивився на мене такими величезними очима, немов більше ніколи-ніколи не буде. Ну так, Ярослав в нього вчепився так, що навіть якщо захочеш, все одно не зможеш нічого зробити, поки не відпустять.

Я закотила очі.

- Чоловіки, - сказала лише одне слово, махнула рукою і пішла на кухню.

З Віталіком доведеться розбиратися потім. Зараз до нього ніяк не дотягтися. Того й гляди ще в щось вчепиться. І тоді доведеться не тільки рятувати штани, а й викликати лікаря.

Я зітхнула. Так що ж таке, взагалі ніяк не виходить провести спокійний день або вечір. Вічно щось відбувається. Тепер ось з цим Михайорм. Навіщо, питається, погодилася допомогти? Може, я нічого не розумію, і він - найбільша Сашкова любов за все життя?

Інтуїція прокинулася та сказала, що я дурепа. Гаряча вода зрадницьки зменшилася, довелося підкручувати кран.

Тильною стороною руки я прибрала впале на лоб волосся.

Ну, інтуїція взагалі права. То не її типаж, що не її все інше. Я пам'ятаю, як горіли очі подруги, коли вона зустрічалася з Ярославом. А потім з Льонею. А потім з Костею. Але треба зазначити, що Ярослав їй подобався більше всіх. Можливо, я помиляюся, але часом мене відвідувала дивна думка, що Льоня і Костя - всього лише копії Ярослава. Ті, хто на якийсь час зумів його замінити.

Загалом, які тільки думки не прийдуть в голову жінці, готової думати про що завгодно, аби тільки не про побут.

Так, начебто нормально, червоного на білому більше немає. Довго сохнути не повинно, заперіть ж тільки низ брюк. Так, де у мене тут сушарка?

- Привіт, хвостатий, - почула я чоловічий голос з коридору.

І мені тут же стало погано, тому що це сказав не Ярослав, а... Руслан. Боже, цього ще тут не вистачало! Зараз буде картина олівцями: приходиш ти додому, а там... подерті шпалери - раз, покоцона пальма - два, незнайомий чоловік в трусах - три. Дивно, чудово, гідно овацій.

Схопивши штани, я вилетіла з ванної.