26 частина

   Затуливши обличчя руками, Селін ридала, сидячи на сходах ганку лікарні і не могла заспокоїтися.

-Селін, люба, з тобою все добре?- почувся поряд знайомий чоловічий голос, який, на жаль, належав не Арману.

-Що?- вона прибрала руки від обличчя і побачила Леонардо, який сидів біля неї навпочіпки і стурбовано дивився на неї.

-Лео?- здивовано прошепотіла Селін тремтячим голосом,- що ти тут робиш?

-Дізнався про Ніколь і відразу примчав в лікарню,- збрехав Леонардо.

   Насправді того вечора він стежив за Селін та Арманом і бачив як вони зустрічалися біля її будинку, а потім поїхав слідом за ними до будинку Армана, спостерігав  як швидка забрала Ніколь, і приїхав за ними до лікарні.

   Відчуваючи свою провину в тому, що сталося з Ніколь, він зателефонував редактору інтернет-видання і спростував новину про її вагітність. Але потім не поїхав додому, а продовжував стежити за Арманом і чекати коли вони з Селін вийдуть із лікарні і що будуть робити далі.

   Побачивши Селін, яка вийшла сама і ридаючи опустилася на східцях, він не витримав і підійшов до неї.

-Селін, ти вся тремтиш…Давай я допоможу тобі підвестися і відвезу тебе додому,- Леонардо, не чекаючи її згоди, підхопив її на руки і попрямував з нею до свого авто.

-Що ти робиш? Відпусти мене! Залиш мене у спокої!- Селін почала пручатися, намагаючись звільнитися від нього, але Леонардо тримав її дуже міцно.- Я в порядку!

-А я не думаю, що ти в порядку,- твердо промовив він і, посадивши її на переднє пасажирське сидіння, нахилився над нею і завбачливо пристебнув пасок безпеки,- тому відвезу тебе додому!

   Леонардо сів за кермо, Селін нарешті затихла і, втомлено  прихиливши голову до бокового скла, тихо плакала.

-Селін, будь ласка, заспокойся! Не плач,- Лео благально поглянув на неї.-Він не вартий твоїх сліз.

   Дівчина при згадці про Армана почала ридати ще дужче.

-Заспокойся, прошу тебе! Хочеш води?- Леонардо стурбовано поглянув на неї і простягнув їй маленьку пляшку мінералки.

-Дякую,- тихо промовила Селін і взявши пляшку помітила як тремтять її руки.

   Випивши води, вона трішки заспокоїлася і затихла, лише сумно дивилася у вікно. Леонардо теж мовчав, боявся, що вона знову почне ридати. В кишені у Селін майже всю дорогу блимав екран телефона, на якому вона вимкнула звук. Хтось дуже наполегливо намагався додзвонитися до неї.

   Леонардо обережно торкнувся до її руки.

-Селін, хтось дуже хоче з тобою поговорити. Може візьмеш слухавку?

-Я не хочу зараз ні з ким говорити,- втомлено відповіла дівчина,- відвези мене, будь ласка, додому.

-Добре, як скажеш,- погодився Лео, уважно дивлячись на дорогу.

-Дякую тобі,- промовила Селін, коли авто нарешті зупинилося біля її будинку.-Дуже дякую.

-Селін, ти ж знаєш, що я кохаю тебе, тож ти завжди можеш розраховувати на мою підтримку і захист,- обережно промовив Леонардо, поглянувши на неї закоханим поглядом.- Якби ти тільки знала, як я кохаю тебе…

-Вибач, Лео, але ти знаєш, що я  не кохаю тебе , тож нічого не можу тобі обіцяти,- Селін відчинила дверцята,- ще раз дякую тобі за все.

- Селін,- посміхнувся Леонардо,- я знаю, що ти кохаєш Армана, але я згоден чекати тебе.

-Навіщо тобі чекати мене? Ти вродливий, багатий, талановитий, успішний. Знайди собі дівчину, і не чекай мене,- зітхнула Селін.

-Але мені не потрібна інша, мені потрібна ти,- Леонардо поглянув на неї закоханим поглядом.- Ти, і ніхто інший…

-Мені шкода, але я не зможу покохати тебе.

-Не хвилюйся, мого кохання вистачить на нас обох,- не відступав від свого Леонардо.

-Прошу, давай  припинемо цю розмову, будь ласка!- Селін нетерпляче вискочила із авто.- Мене чекають вдома, тож я мушу йти.  На добраніч!

-На добраніч, люба! Солодких тобі снів,- посміхнувся Леонардо, дивлячись як вона швидкими кроками зайшла в будинок.

   Селін, повернувшись додому, тихенько пройшла в свою кімнату, дістала телефон із кишені кофтини і,  поглянувши на екран, побачила, що від Армана було більше десяти пропущених дзвінків, а також  надіслано від нього декілька  голосових повідомлень.

   Ввімкнувши одне з них, вона почула схвильований рідний голос.

-Селін, люба, де ти? Ти  зникла з лікарні  нічого мені не сказавши, тепер не береш слухавку.  Я хвилююся за тебе! Зателефонуй мені, будь ласка!

-Я вдома, у мене все добре. Я не хочу ні з ким розмовляти,- написала вона у відповідь і відправила повідомлення.

    Щойно повідомлення було прочитане Арманом, як у Селін знову почав розриватися телефон від його дзвінків. Не витримавши, вона схопила слухавку і сердито прошепотіла:

-Армане, що таке? Що ти від мене хочеш?

-Я хвилююся за тебе,- почулося у відповідь.

-Не треба за мене хвилюватися! Хвилюйся краще за свою наречену!- зітхнула Селін.- Сподіваюся, що з нею все добре.

-Так, з нею все добре.

-От і чудово! Їдь  у лікарню і будь біля неї, ти повинен зараз бути поряд з нею,- тремтячим голосом промовила Селін.

-Але я хочу бути поряд з тобою,- сумно відповів Арман.

-Армане, припини! Не муч нас обох, прошу! Я втомилася і хочу спати!- втомлено промовила Селін і підійшовши до вікна, щоб опустити штору, вражено зупинилася, побачивши Армана. Він стояв під вікном і сумно дивився на неї, тримаючи біля вуха телефон.

-Що ти тут робиш?- обурено прошепотіла Селін, спершись на підвіконник.

-Приїхав впевнитися, що з тобою все добре.

-Армане, зі мною все добре! Я в порядку! Їдь звідси, будь ласка, я не хочу нових неприємностей! Прошу тебе!

-Гаразд, я поїду, не гнівайся. На добраніч, кохана,- промовив Арман, дивлячись на неї.

-На добраніч,- тихо відповіла Селін і щільно зашторивши штори, опустилася на підлогу.

    Її серце шалено калатало. Вона боялася, що Арман знову буде телефонувати їй, але дзвінки припинилися і через кілька хвилин вона почула як його авто від’їхало від будинку і віддаляючись, помчало по шосе.