Через два роки

  Гліб поспішав взяти таксі, бо з аеропорту мав ще заїхати в університет, завезти папери. Проїжджаючи мимо художньої крамниці, він попросив таксиста зупинитися.

             Біля каси стояла незнайома дівчина.

 – Добрий ранок! – Сказала вона.

 – Добрий ранок! – Розчаровано відповів чоловік. Підсвідомо він надіявся побачити  Риту.

   Втративши інтерес до картин, він вибрав першу ліпшу і, підійшовши до каси, запитав:

 – А тут раніше працювала … Рита, – трохи запнувшись, сказав Гліб.

 – Так.  – Швидко заторохкотіла дівчина. – Вона вже більше року не працює.

 – А чому, якщо не секрет?

 – Та немає ніякого секрету. Доглядає дитину.

 – Яку дитину? – не зрозумівши, запитав Гліб.

 – Та свою ж. А ви взагалі, хто їй будете?

 – Давній знайомий.

 – Мабуть, дуже давно не бачилися, раз не знаєте, що в Рити є син? А ось гляньте, вони вчора приходили в крамницю, я їх сфотографувала.

  Гліб взяв у дівчини смартфон і довго дивився на фото. Рита стала ще гарнішою, а хлопчик…кого він йому нагадує? Він вже десь бачив ці очі, цей ніс…таке знайоме обличчя…дивно.

  – А скільки хлопчику?

  – Ось на днях буде рік і три місяці.

 – Так. Справді давно не бачилися.

  «Значить вона вийшла заміж. Здається, його звати  Сергій. І в них навіть є син. Ну, що ж, Рито, бажаю вам щастя», – подумав Гліб, сідаючи знову в таксі.

  Залишивши в університеті усі документи, і, поспілкувавшись з колегами, він поїхав до сестри. В будинку лунала гучна музика. Раптом Гліб згадав, що сьогодні у Валерії День народження. А він без квітів. Добре хоч подарунок купив. Здається, за два квартали від будинку раніше була квіткова крамниця. Гліб попрямував туди, зайшовши по дорозі у супермаркет за цукерками. Через півгодини він вже стояв посеред вітальні і вітався з гостями. Декого він знав, а декого бачив вперше.

 – А це моя подруга Марія, – продовжувала представляти гостей Валерія, – пам’ятаєш Марію?

 – Так. – Гліб усміхнувся. Він пам’ятав Марію, бо з нею часто траплялися якісь неймовірні історії.

 – А це її чоловік – Сергій.

 Сергій стояв спиною до Гліба. А коли повернувся, Гліб здивовано дивився на нього.

 – Ви знайомі? – Запитала Валерія, помітивши погляд брата.

 – Думаю, ні, – відповів Сергій, подаючи Глібу руку.

 Відвівши сестру в передпокій, Гліб запитав:

 – Що ти знаєш про цього Сергія? Вони давно одружені? Офіційно?

 – Так. Все законно, – сміючись, відповіла Валерія. – А що таке? Він злочинець? 

 – Та ні. Я знаю, що він був заручений з іншою дівчиною і думав, що вони одружилися.

 – А-а-а-а…так… – сказала сестра, ніби щось пригадуючи, – там справді була якась дивна історія з заручинами. Наскільки я пам’ятаю та дівчина його покинула, бо начебто закохалася в іншого. Здається, вона й дитину родила від того чоловіка. Якось так її звали …Рая.. Рима..

 – Рита, – підказав Гліб.

 – Справді, Рита! – радісно вигукнула Валерія. – А ти звідки знаєш?

 – Та так, здогадався. Вибач, сестричко, мені треба бігти.

 – Як? Вже?

 – Я завтра заїду, – пообіцяв Гліб, поцілувавши сестру.

 Приїхавши додому, Гліб дістав дитячий альбом. Гортаючи сторінки, він бачив на своїх фото сина Рити. Рік і три місяці…Рахувати він уміє. Так, без сумніву, це – його син. Чому вона не сказала? Та кому б вона сказала? Його не було! Але ж є соц. мережі. При бажанні не так важко знайти людину. При бажанні…Отже, вона не хотіла його шукати. Чому? Бо вирішила, що була просто тимчасовим захопленням для нього? Він страшенно втомився з дороги, але не хотів відкладати це на завтра.  Поїде до них сьогодні.

  Гліб дзвонив і дзвонив у двері, та ніхто не відчиняв. Можливо, він переплутав під’їзди, адже був тут лише один раз два роки тому. Чоловік вийшов на вулицю, повільно сів на лавку, що стояла перед будинком і міркував, що робити далі. Раптом з-за рогу вибіг маленький хлопчик. Він заплутався у траві, впав і почав плакати. Гліб підбіг до нього і взяв на руки. Дитина заспокоїлася і з цікавістю дивилася на чоловіка. Неподалік стояла Рита і усміхалася.

  А на верхівці дерева сиділа щаслива Амурка. Хіба ж вона не казала, що головне в житті – КОХАННЯ!