Розділ 10

— Елеоноро, тобі не завадить розслабитися, бо скоро від твоєї напруги зірветься будинок Ле Пена, —Бель підливає мені в келих вина. — Хоча Адам такий балабол, що йому насправді байдуже. Він дбає лише про себе. Сподіваюся, що Тіна скоро це зрозуміє, — додає Бель потягуючи з келиха вино.

— Тепер розумію, що ти мала на увазі, коли казала, що Тіні розіб'ють серце. Адам зовсім не підходить їй, — беру келих і роблю ковток вина.

— А ти чому не сказала раніше, що знайома з цим красунчиком? — цікавить подруга. — Тепер я розумію, чому в клубі тобі раптово стало погано. Не хотіла зустрічатися з ним. Я права?

— Це довга і заплутана історія. І якби я знала, що він сьогодні буде тут, то нізащо не погодилася б приїхати.

— Я вже це зрозуміла, — усміхається Бель, — Готова послухати твоє зізнання, бо інакше ображуся. Маємо вдосталь часу, адже Адам повів усіх на екскурсію до сімейної виноробні Ле Пена.  

— А ти чому не пішла? — питаю в Бель, бо зазвичай вона й організовує такі активності.

— Цікавість взяла гору і я захотіла дізнатися, що тебе повʼязує з цим красунчиком. Сама знаєш, що я мала на нього плани. Але бачу, що Кіру більше білявки довподоби, — знову усміхається Бель. — А ще подумала, що тобі не завадить підтримка. Ти не дуже зраділа коли побачила його. Чому?

— Я втекла від Кирила два роки тому і від тоді ми не спілкувалися і не бачилися, — зізнаюся, бо вже не має сенсу приховувати наш звʼязок.

Розповідаю Бель скорочену версію нашої історії. Дівчина уважно слухає. Лише час від часу відволікається на те, щоб долити мені і собі вина. 

—  Здається мені вже досить, — зупиняю подругу, коли вона в черговий раз намагається поповнити мій келих. Відчуваю легке запаморочення, а це явно попереджувальний дзвіночок, щоб зупинитись.  

—  Елеоноро, може я не фахівець в стосунках, але здається мені, що твоя історія ще матиме продовження. — коментує Бель.

—  Матиме, але для кожного з нас окреме, — відповідаю. — Недавно я дізналася, що в Кирила є наречена і він восени одружується, — закінчую розповідь аргументом, який складно чимось перекрити, особливо вірою у наше світле майбутнє з Кирилом.

—  Оу, я була про твого красунчика кращої думки.

— Як бачиш він навіть не мій.

—  Я б могла тобі порадити затягти в ліжко Кирила і розповісти про це його нареченій, але розумію, що ти проти таких агресивних методів, — фонтанує божевільними ідеями Бель.

—  Ти можеш писати сценарії для фільмів. Там таке б точно спрацювало, — хвалю винахідливість подруги. У неї завжди все так просто і в більшості випадків зводиться до грошей або до сексу,  —  і ти права, для мене це надто агресивно, бо сенс не в тому, щоб зруйнувати його життя, а в тому, щоб я могла спокійно жити без нього. 

—  Ти закохана в нього, тому не зможеш спокійно жити без нього. А ще — це реально дурість віддавати його іншій жінці, — продовжує Бель. —  От я б ніколи такого не зробила. 

— Щось мені не добре, — ледве в'яжу фразу до купи і вже не чую, що каже мені подруга. Голова важчає, але я таки доходжу до своєї кімнати. Замикаюся з середини і міцно засинаю.

Вранці прокидаюся від голосного стукоту дверей. 

— Елеоноро, відчиняй!  — чую стурбований голос Патріка і ще багато фонових голосів поруч. 

Повільно підводжуся з ліжка і ловлюся за голову. Болить так, ніби моєю головою цілу ніч грали футбол. Розконцентровано дивлюся в дзеркало і намагаюся зібрали волосся в пучок. Вигляд в мене мʼяко кажучи жахливий. 

—  Допоможи мені виламати ці кляті двері, — чую роздратований голос Кирила. І одразу сильний удар в двері.

—  Друже, заспокойся! Від вина Ле Пенів ще ніхто не вмирав, — голос Адама звучить рівно і контрастує з агресивним Кириловим. 

Відчиняю навстіж двері. Ледве не зіштовхуюся лобом з Кирилом. 

—  Лео, ти в порядку? — Кирило блукає стурбованим поглядом по мені. 

—  Голова страшенно болить, але жити буду, — відповідаю, тримаючись однією рукою за скроню.

— Я ж казала, що це звичайне похмілля, — коментує мій стан Бель. 

— Не всі можуть стільки пити як ти, — гримає Патрік на сестру. —  Залишили тебе на декілька годин з Елеонорою, а ти її напоїла до безпамʼяті.

— Силою ніхто нікого не споював, — ображено відповідає брату Бель. —  Але для тебе Патріку я завжди крайня. 

— Не сваріться, —  звертаюся до двійнят. — Зі мною все добре. Я випʼю таблетку, прийму холодний душ і швидко прийду в норму. Ідіть розважайтеся, а я скоро до вас приєднаюся. 

Швидко приводжу себе в порядок і спускаюся до всіх. З варіантів покататися верхи на конях чи повалятися в лавандовому саду Ле Пенів, обираю другий. Після похмілля не дуже хочеться гицатися на коні. Мені компанію складають Бель та Лів. Тіна продовжує агресивну стратегію завоювання Адама, тож певна річ, вона їде з хлопцями кататися на конях. 

Вечір приносить прохолоду, але мені ніяк не вдається насолодитися нею сповна. Спекотно. І я знаю, що це не від погоди, а від того, що Кирило поруч. Здається, що його погляд безперестанно блукає по мені і від тієї його темної проникливості я не маю куди сховатися. В будинку мені мало повітря, тож після вечері виходжу на балкон подихати.

— Може вже досить уникати мене, — спирається на поручні балкону поруч.

— А ти очікував, що я кинуся тобі в обійми і ми як добрі старі друзі будемо посміхатися одне одному?

—  Було б непогано, Елеоноро, — акцентує увагу на моєму повному імені, яке мені ніколи не подобалося, але зараз саме так до мене звертаються, — Чи називати тебе мадемуазель Девіс?

— Краще було б не приїжджати сюди, — не маю сміливості глянути на нього, тому дивлюся в темінь виноградників. Байдуже, що там нічого не видно.

—  Я сам вирішу, що для мене краще, — закипає Кирило, міцніше стискає руками поручні.

—  Вирішуй, а я не буду тобі заважати, — відштовхуюся від балкона і намагаюся швидко вийти з тераси.

— Тікаєш так само як два роки тому, — вхоплює мене за руку. — Цього разу не вийде.