Розділ 8

Кирило

Після повернення з Парижа я почав ще більше злитися на Лео, бо побачив те, чого так боявся і в що не хотів вірити ці два роки. Вона щасливо живе собі далі, будує стосунки, усміхається іншому чоловіку, прокидається не в моєму ліжку. Образа змішана з ревністю топить мій розум, але й провокує бажання побачити її ще раз. І друге перемагає — я заходжу на вкладку онлайн-бронювання квитків і шукаю найближчий рейс до Парижа. Не встигаю клікнути на кнопку «замовити», як двері відчиняються і до мого кабінету заходить Борис. Розвалюється в кріслі наче в себе вдома і чекає поки перемкну увагу на нього. Обережно відсовую ноут, ніби друг зловив мене на чомусь протизаконному. Куплю квитки потім.

— Уважно слухаю, — звертаюся до Бориса, бо підозрюю, що друг не просто так перся до мене зі свого офісу в інший кінець міста.

— І тобі привіт Кіре! — вітається. — Маю до тебе пропозицію від якої ти звісно можеш відмовитися, але я б не радив, бо це твій реальний шанс нормально поговорити з Лео, — ніби промову виголошує Борис. Він навіть не уявляє наскільки потрапив в ціль. 

— Продовжуй, — відкидаюся на спинку крісла і дивлюся на задоволену пику друга. 

— Мені потрібно, щоб хтось, кому я довіряю як собі, тобто ти, полетів у Францію і підписав оновлений договір з Адамом Ле Пеном. 

—  А чому ти не летиш? — цікавлюся, хоча сам радію, що зʼявилася поважна причина полетіти в Париж.

—  Кітті не може залишити свого брата самого, а я не хочу лишати її, —  без вагань відповідає Борис.

— О, то ти таки серйозно влип, друже!

— Так, я закохався! —  виправляє Борис. 

— Ти віддав вже їй каблучку? — цікавлюся.

—  Ні, я ще не освідчився, — знову виправляє мене. — Планую освідчитись на її День народження. Це за два тижні.

—  Не знав, що ти такий романтик.

—  Я й сам не знав, але для неї мені хочеться бути хоч романтиком, хоч добрим чарівником. Розумієш? 

—  Здається, що так, — відповідаю. Відчував подібне лише декілька разів з Лео. Але цього другові не озвучую.    

—  То як, ти поїдеш моєю довіреною особою? — ще раз питає Борис. Я не зізнаюся, що вже майже купив квитки в Париж перед його приходом. 

—  Припустимо, що я згоден. А як я перетнуся з Лео? —  цікавлюся у друга, бо знаю, що в нього вже є план. Якби не було, то не пропонував би мені такого. 

—  То ти все таки хочеш її побачити? —  шкіриться задоволено Борис.

—  Поки я добрий, давай краще ближче до діла. 

—  Кітті спілкується з Лео, — каже друг. 

—  А мені, що з того? 

—  Кіре, вони не припиняли спілкуватися ці два роки, — пояснює Борис. Від почутого злюся.

—  І ти після цього як вона тобі і мені брехала можеш довіряти їй? 

Я так багато разів питав у Кітті про Лео, а вона щоразу казала, що нічого не знає. Ще й вдавала ображену, бо я зачіпаю її почуття. В результаті мене пошили в дурні. 

—  Кіре, збав градус, ти про мою наречену говориш, — друг одразу заступається за Кітті. — Я б на її місці зробив так само, якби справа стосувалася тебе, тож причин злитися чи не довіряти їй не бачу. Навпаки, це якраз показує, що жіноча дружба може бути міцною, попри поширені  стереотипи.

—  Розбирайся сам зі своєю дівчиною, а мені поясни як я за твоїм планом маю перетнутися з Лео, —   концентруюся на головному для себе, бо не маю бажання сваритися з другом. Втраченого часу всеодно не повернеш. 

—  Кітті казала, що на ці вихідні Лео їде в Божоле зі своїми друзями. 

—  Конкретніше можна? 

—  Їдуть вони до Адама Ле Пена куди й ти поїдеш, —  пояснює Борис і пазл нарешті складається в голові. 

— До речі, подякувати за інформацію можеш Кітті.

— І чому це вона раптом вирішила мені допомогти? —  дивуюся, бо я не надто добре ладнаю з подругою Лео. А після того, як Борис розповів, що вона два роки знала де Лео і мовчала, тим більше наші стосунки не потепліють.

— Кітті хоче, щоб ви нарешті поговорили як дорослі люди. Тому можеш вважати, що це такі вибачення перед тобою, за те, що раніше не сказала тобі де Лео. — відповідає Борис. — Зустріч з Ле Пеном запланована на п'ятницю. Тому раджу тобі вилетіти в середу або в четвер.  

— Зараз гляну, що там з квитками, —  на автоматі відкриваю ноут. Борис одразу помічає вкладку з онлайн-бронюванням авіаквитків.

— То ось чим ти важливим займався, коли я прийшов до тебе, — регоче друг. — Наступного разу можеш не ховатися, бо я й так знаю, що ти ще й досі закоханий в Лео.

Двері мого кабінету вдруге відчиняють без запрошення.  

— Хто в кого закоханий? — цікавиться Ольга. Впевнено сідає на стілець поруч Бориса. Очікувально дивиться на мене. 

— Я закоханий в свою секретарку, — несподівано відповідає Борис. —  прийшов поділитися новиною з найкращим другом. А ти що тут робиш? 

— Прийшла до свого хлопця, —  не надто ввічливо відповідає Ольга. Їй не подобається Борис як і вона йому. — Співчуваю тобі Борисе, бо твоя секретарка не найкращий варіант для серйозних стосунків.

— А я співчуваю тобі, бо не бачиш ти Олю очевидних речей, — іронічно відповідає друг.

— Ти на що натякаєш? —  дратується дівчина.

— Не маю бажання псувати собі настрій, а тому вже йду, — Борис залишає без відповіді питання Ольги, натомість звертається до мене. — Кіре, напишеш мені коли в тебе виліт, щоб я встиг передати документи. Адама сьогодні попереджу, що замість мене приїдеш ти.  

Проводжаю друга і повертаюся в кабінет. Ольга з крісла пересіла на мій стіл. Впевнений, що вже встигла підгледіти вкладку з авіаквитками на моєму ноуті. Уявлення не маю як достукатись до неї, щоб вона нарешті дала мені спокій і при цьому не побігла жалітися своєму діду, що я не звертаю на неї уваги.  

— Коли я казав тобі, що не люблю сюрпризи, то це стосувалося не лише моєї квартири, а й роботи, —  не надто ввічливо звертаюся до дівчини. 

— Кіре, це і моя компанія також, тож ти не можеш мене вигнати, — з викликом відповідає Ольга.