Розділ 1

Вчитися у найкращих світових експертів. Показати дебютну колекцію на паризькому тижні моди, запустити власний бренд одягу. Ще два роки тому я й подумати не могла про таке насичене та сповнене приємних турбот життя. А зараз — випускниця, стою на сцені і виголошую фінальну промову з дипломом магістра моди в руках. Мені хочеться плакати від щастя, бо моя мрія нарешті здійснилася. Мрія, виплекана в серці маленької дівчинки, що із захватом допомагала бабусі шити театральні костюми. Мрія простої студентки, що готова була піти на все аби опинитися тут. Мрія дівчини, котра несподівано зустрілася з мамою після довгих років розлуки і переїхала до неї в іншу країну. Мрія, яка допомогла розпочати нове життя в Парижі. Колеги, друзі, однодумці — дякую вам за підтримку, довіру та знання. З багатьма із вас ми ще будемо бачитись, працювати і пити вино, — під оплески та овації залу сходжу зі сцени і передаю мікрофон наступній випускниці. Мені ще й досі не віриться, що цей день настав. Я закінчила магістратуру моди і тепер можу повністю сконцентруватися на розвитку власного бренду одягу.

Крокую до столика за яким сидять двійнята Ізабель та Патрік і Тіна. Ми познайомилися на магістратурі і за рік спільного навчання сильно здружилися. Всі вони стали для мене відкривачами Парижа. Кожен з них мав власні особливі місця та історії, якими залюбки ділився зі мною. Завдяки цим трьом я швидко пізнала Париж, добре вивчила його райони, обросла своїми улюбленими кавʼярнями, магазинами та парками, і навіть навчилася пояснювати дорогу туристам, котрі заблукали, бо їх тут завжди багато. Загалом почуваюся парижанкою на всі 100%, хоч і не народилася тут.

— Елеоноро, твоя випускна промова найкраща серед тих, які виголошувалися сьогодні, — хвалить мене Тіна. — Тобі варто спробувати писати виступи для політиків. Емоційно, проникливо, я б таким повірила і навіть би проголосувала за них на виборах. 

— Дякую за похвалу, але я краще шитиму і продаватиму одяг.  Це в мене виходить краще ніж промови виголошувати, — усміхаюся, бо слова Тіни мене веселять. Вона схильна захоплюватися всіма навкруги. 

— Ти справді була на висоті, — додає Ізабель і простягає мені келих вина. — За це і вип’ємо. — Перехиляє свій келих і випиває весь його вміст. 

— Бель, ви ще навіть до клубу не дійшли, а ти вже випила вина як за всіх чотирьох, — робить сестрі зауваження Патрік. 

— Патріку, моя совість і та веселіша за тебе, — відповідає дівчина.

Їхні діалоги, то окремий вид мистецтва. Ми з Тіною зазвичай не втручаємося між них, лише мовчки спостерігаємо. 

— Бель, не перебільшуй, в тебе давно не має совісті, бо ти загубила  її на одній з тих божевільних вечірок, які відвідуєш майже щотижня, — каже Патрік, на що дівчина починає голосно сміятися. Ми підхоплюємо її сміх і регочемо за компанію. З інших столиків на нас починають оглядатися люди, тому беремо себе в руки і досиджуємо офіційну випускну церемонію до кінця. Роз’їжджаємося  по домівках, щоб потім продовжити святкування в нічному клубі. 

На вечір вдягаю сукню в стилі  Little Black Dress.  Люблю в одязі поєднувати мінімалізм та елегантність. Збираю волосся в хаотичний пучок і лишаю відкритою спину та ключиці. Наношу мінімум макіяжу, взуваю чорні туфлі-човники. Кручуся декілька разів перед дзеркалом. Ідеально.

З Тіною та Ізабель я часто відвідую нічні клуби, вечірки, благодійні заходи, закриті покази мод.  Не скажу, що роблю це з великим завзяттям, але публічність — невіддільна частина життя, якщо хочеш досягти успіху в бізнесі, тому я сприймаю це більше як роботу і можливість завести потрібні звʼязки, аніж як спосіб відпочити. Наприклад, саме в одному з нічних клубів, я познайомилася з двома своїми моделями та фотографом, що зробив для мене лукбук дебютної колекції. 

Тіна та Бель чекають мене біля клубу. Тіна у білій мінісукні, що ідеально контрастує з її смуглою шкірою та хвилястим смоляним волоссям. Вона напівмароканка, тому має екзотичні нотки у зовнішності. Бель — брюнетка, фатальна жінка з червоними губами. Француженка в якомусь n-поколінні, чим дуже пишається. Одягнена у червоний комбінезон з коротенькими шортами, які ледве прикривають всі її принади. Бель любить провокації і пригоди, тому часом встрягає в не надто приємні ситуації з яких її витягує Патрік або якщо це можливо, то я з Тіною. Сам Патрік рідко з нами вибирається в такі місця, бо має дуже ревниву дівчину. Цього разу ми також без нього. 

Заходимо в клуб і розглядаємося в пошуках вільного столика. Мені більше подобається сидіти за столиком, аніж підпирати барну стійку, щоб на тебе витріщилися, намагалися пригостити, а потім затягнути в ліжко. Мене не цікавлять душевні розмови з незнайомцями, флірт,  і я не шукаю одноразових стосунків на ніч. Після своїх останніх недостосунків в мені ніби щось зламалося і спровокувало абсолютну байдужість до чоловіків. Ще коли жила у штатах, то пробувала ходити на побачення, навіть заводити стосунки, але всі спроби закінчувалися тим, що чоловіки самі від мене тікали, звинувачуючи в холодності, байдужості, кар’єризмі. Я не виправдовувалася, бо все чим мені дорікали було правдою. Єдине, що зрозуміла за цей час — щоб рухатися далі і почуватися повноцінною мені не обов'язково заводити стосунки. Тим паче, що не впевнена, що зможу комусь знову довірити своє серце. Надто болючим був попередній досвід. Таке не хочеться повторювати. Тому я залишила всі спроби влаштувати своє особисте життя і повністю віддала себе навчанню та створенню власного бренду. 

— Вільних столиків не має, — не весело каже Тіна. Продовжує роззиратись на всі сторони з надією знайти вихід із ситуації. Вона наполеглива, якщо щось задумає, то обовʼязково отримає бажане.

— Можемо напроситися до когось у віпку на другий поверх, — пропонує Бель. — Познайомимося з кимось цікавим або знайдемо кохання всього життя, — іронізує дівчина.  

Бель не вірить в кохання, точніше каже, що вона не створена, щоб кохати одного єдиного, бо це надто нудно і одноманітно. Тому в її житті завжди багато різних чоловіків. Я гадаю, що вона просто ще не закохувалася, тому їй комфортно так думати.