Розділ 6

- Вибачай, але підвезти тебе до твого міста не зможу, мені взагалі не по дорозі, а я дуже сильно сподіваюся розлучитися з дружиною до нового року, щоб, так сказати, ввійти в новий рік без старих бід, - промовив Назар, коли ми дібралися до потрібного відділення пошти. На щастя, встигли до закриття. Навіть залишалося ще двадцять п'ять хвилин в запасі.

- Та все гаразд, я на автобусі швидко доберуся, чи то можливо на потягу. Не важливо, думаю, з цим проблем взагалі не виникне. Але... Не прийми за нахабність... Ти розводишся з дружиною? А як же дитина? Малій чи малому явно не сподобається такий подарунок у вигляді розлучення мами й тата, - можливо, у Назара розпочнеться нове життя. Нові мрії. Нові сподівання. Та якщо робити такий відчайдушний крок, то хіба не варто пожаліти почуття дитини? Невже настільки важливо розвестися до нового року, щоб потішити своє его та залишити малечу в сльозах в новорічну ніч? Адже таким чином і руйнується психіка. На все життя...

- Яка ще дитина? Який малий чи мала? - Чоловік точно не розумів, до чого я хилю, чи то добре відіграв роль, що ні чорта не петрає.

- Ну ти сам казав, що твоя дружина ніколи б не пішла на такі жертви як я заради дитини. Хіба ні? - Казав же, сто відсотків казав. А наразі хоче все спихнути на те, що мені почулося?

- Моя дружина, без п'яти хвилин колишня дружина егоїстична людина, яка думає тільки про свою вигоду та про свої задоволення. Я дурень, що повівся на таку аферу, пов'язавши своє життя зі мною. Але, на щастя, вчасно прийшов до тями та усвідомив, що мені з нею надалі прямувати не однією доріжкою. Спільні діти? У нас їх немає. Навіть якби вона народила для мене малечу, то все одно думала б про себе кохану, а на дитину їй би було начхати. Тож, якщо ти не проти, то я перед тобою встану в черзі, щоб якомога скоріше забрати документи на розлучення та поїду додому, щоб вже завтра розвестися з нею раз і назавжди. До речі, навіть тут ця егоїстка вирішила потріпати мені нерви. Так сказати, наостанок нагадати, яка вона підла. Адже замість того, щоб відправити мені ці документи на розлучення в моє місто, на моє відділення, вона відправила їх чорт знає куди, тобто сюди. Одне хоч добре - зробив добру справу, допоміг гарній людині та прекрасній матері.

- Так, - я тут же розпливлася в посмішці від цих неймовірно приємних слів Назара, - щиро тобі дякую. Навіть не знаю, як тобі віддячити.

- Гарний настрій твого сина буде для мене найкращою віддякою. А зараз погнали?

Я дуже сподівалася на те, що цей оптимістичний настрій збережеться й у відділенні пошти, коли я буду спілкуватися з працівником, котрому мені потрібно пояснити ситуацію та надіятися, що все скоро розв'яжеться. Надія помирає останньою.

- Ви впевнені, що це моя посилка? - Навіть ще до мене черга не дійшла, як почалися якісь проблеми. Наразі вони були в Назара, котрий з подивом оглядав величезну коробку.

- Ну так, а що?

- У посилці мали бути документи, тобто невеличке відправлення, а тут...

- Не знаю, але це саме на ваші дані прийшла ця посилка.

- Невже ця ідіотка вчергове щось втнула, - з цими словами Назар почав розривати упакування на цій коробці. Так швидко і так різко, що я б на його місці почала перейматися. А що як там будуть документи на розлучення, а він їх порве та його мрія під новий рік не здійсниться? 

Мені навіть хотілося підійти до чоловіка та дещо вгамувати, бо емоції наразі могли зіграти з ним злий жарт, але я вчасно втрималася й вирішила не пхати носа в чужі справи.

- А це ще що? - Нетямуще промовив чоловік, коли з обгорткою було закінчено, а після перевів втрачений погляд на мене, ніби таким чином просячи допомогти усвідомити реальність, яка навалилася на нього потужною хвилею.

І я не могла відмовити, не тому, хто так сильно мене виручив. Тож підійшла ближче та... А у кого мені шукати допомоги? Адже я була повергнута в шок. В цій коробці знаходився подарунок мого Микитки. Той потяг, за яким я мчала в інше місто і через який ледве не втрапила в халепу. А виявилося, що вляпалася по самі вуха, з іншої причини...