Розділ 1

- Мамо, ти набирала до мене? - Між вухом та плечем затиснутий мобільний, в одній руці тримаю величезний пакет з подарунками від колег та керівництва, при цьому шукаючи дармовис, щоб відчинити автомобіль. І при цьому всьому було б непогано не впасти, а то на вулиці мокрий сніг, який тут же перетворюється в ковзанку під ногами. Непогана погода. Задля того, щоб попивати вдома трав'яний час, споглядати за тим, як переливаються вогники на ялинці та куйовдити волосся моєму найголовнішому чоловіку на всій планеті Земля.

- Так, сонечко, я тебе відриваю? Пізніше може перенабрати?

- Ні, все гаразд, - надіюся, що мама не чує, як я пихчу, відкриваючи дверцята й надіючись нічого не розбити, - я вже завершила робочу зміну. Попереду у мене три дні вихідних. Вітання приймаються по цьому адресу.

Промовляю з широкою усмішкою на обличчі, бо справді неймовірно щаслива, що наступні три доби я присвячу повністю синові. Завтра субота, перше число випадає на неділю, тож і другого січня на роботу не прямувати. Якийсь джекпот, не інакше. Як тільки я повідомила Микитці, що попереду нас очікує аж цілих три дні разом, то очі малого світилася протягом доби. Варто уявити перед очима усмішку сина, почути його сміх, як на душі так тепло стає, що просто спека.

- Вітаю, сонечко. Я дуже рада за тебе, що нарешті матимеш відпочинок. Та і Микитці зайва увага не завадить.

Це так... На жаль, це так. Заради нашого з сином майбутнього мені доводиться жертвувати спільно проведеним часом, і я хоч як тільки випадає нагода більше провести часу з малим, тут же хапаюся за цю соломинку, але все одно звичайно цього мало. Тож сподіваюся за ці три дні хоча б трішки надолужити згаяне.

- Передай йому, що мама скоро буде, - вже хотілося б обійняти сина та пригорнути до себе міцно-міцно, тож доведеться тримати себе в руках, щоб не газувати й не наражатися на небезпеку на дорозі, - мамусю, так, а що ти хотіла, коли набирала? Щось сталося?

- Ні, нічого не сталося, все добре, сонечко. Просто я хотіла запитати - а ти випадково не будеш заїжджати в магазин? Можливо, ти забула щось придбати, тож заїдеш, тому...

- Буду, тобі потрібно щось купити? - Взагалі-то я ще вчора замовила доставляння всіх необхідних продуктів додому. По-перше, це дуже зручно, просто натискаєш пальцем на необхідне і тобі його невдовзі привезуть. По-друге, доставляння абсолютно безплатно від певної суми. А оскільки закупка на новий рік це завжди затратно, то та сума назбиралася дуже і дуже швидко. Ну, а, по-третє, я не особлива фанатка бігати серед величезного натовпу та битися за останню банку горошку, тож онлайн-магазин це мій порятунок. Але оскільки мама завела тему за магазин, то їй щось потрібно, а якщо їй щось потрібно, то вдам, що і мені треба. Мені не важко заїхати та придбати необхідне. Надіюся, у рідної там не список на тридцять два пункти?

- Можеш купити баночку грибочків? Я планую зробити грибну галявину, а головний інгредієнт забула. Дивно, що я ще голову свою ніде не забула.

- Мамочко, з ким не буває? - Я і їй пропонувала скористатися онлайн магазином, але мати у мене старого загартування, тож тут же відкинула цей задум. - Я куплю. Мені теж потрібно буде заїхати в магазин, а потім ще на пошту за подарунком для Микитки.

- Це за тим славнозвісним потягом? - Рідна стишила голос, а можливо взагалі прикрила слухавку рукою, щоб тільки я могла почути її запитання. Напевно, неподалік знаходиться синок, тож мама не хоче зіпсувати малому сюрприз.

- Так, - і знову на моїх вустах розквітає усмішка, адже навіть уявити не можу, наскільки зрадіє Микитка, коли побачить цей потяг. Думаю, щасливого вереску буде повна хата. - Ну все, я буду виїжджати, щоб якомога скоріше до вас приїхати.

- Тільки не поспішай, сонечко. Може бути доволі слизько. Щасливої дороги.

Зазвичай, батьки дуже часто перебільшують масштаби проблеми, бо вони на те й батьки, що переймаються за своє чадо, але сьогодні я повністю з мамою згідна, адже дорога певно слизька, тож вирулюю зі стоянки неподалік від роботи та потихеньку починаю тиснути на газ. Зовсім небагато, щоб і справді не вляпатися в якусь аварію.

Та виявилося, що не все так погано, як я міркувала, тож до магазину я дібралася доволі таки швидко, на дорозі на диво було комфортно, тож я змогла дещо розслабитися і навіть ввімкнула новорічну пісню. А далі душа взагалі полетіла в рай. На дворі летить величезний, лапатий сніг, навколо всі будівлі та дерева прикрашено до новорічно-різдвяних свят, люди метушаться туди-сюди у пошуках подарунків, попереду три дні вихідних, саме тому я навіть не помічаю, як починаю підспівувати у такт мелодії. При цьому з обличчя не злізає посмішка, начебто це маска, котру я натягнула на лице й не збираюся її стягувати протягом наступних пару діб.

Ось тільки не всі поділяють мій гарний настрій. У когось передсвяткова меланхолія чи то бажання зіпсувати малину іншим. Ну ось куди його поспішати? На той світ чи що?

Переводжу погляд на дзеркальце, щоб поглянути, хто там так активно тисне на клаксон і таким чином намагається мене підігнати. Ага, ну, звичайно, якомусь мажору набридло плестися за моєю підтриманою машинкою, тож він чимдуж мені про це повідомляє. Ну гаразд, скатертиною дорога! Саме з такою думкою повертаю в інший ряд, щоб пропустити цього "шаленого", перелаштовуюся, даю дорогу цій іномарці, яка тут же набирає швидкість, як шалена і... 

Боковим зором відмічаю силует. Б'ю по гальмах. Швидко реагую. Але певно не достатньо швидко... Бо відчуваю глухий удар. Силует зникає. Його немає ні зліва, ні справа. А, отже, цей силует під машиною... В авто продовжує грати новорічна музика, але наразі вона вже звучить реквієм... Адже я збила людину...