Глава 30. Таємничий візит
Але вголос вона вирішила нічого не казати, розуміючи, що це лише ще більше збентежить Алісу.
Коли заняття закінчилося, вони тепло попрощалися. Аліса подякувала Лінді за урок і, все ще думаючи про Едріана, вийшла із зали з легкою усмішкою на вустах.
Увечері Аліса лежала на ліжку, бездумно гортаючи підручник. Поруч Елла вже майже задрімала, коли тишу порушив тихий, але наполегливий стукіт у двері. Дівчата здригнулися й водночас підвели голови. Їхні погляди зустрілися, сповнені подиву й тривоги. Ніхто не очікував на гостей такої пізньої години.
— Хто б це міг бути? — прошепотіла Елла, сідаючи на ліжку й занепокоєно поглядаючи на двері.
Аліса відчула легке хвилювання, проте намагалася не виказувати його. Повільно, немов дослухаючись до кожного свого кроку, вона підійшла до дверей. Коли відчинила їх, на мить їй здалося, що серце завмерло.
На порозі стояв палацовий слуга в темній, суворій уніформі. У напівтемряві коридору його обличчя здавалося ще похмурішим і серйознішим, ніж зазвичай. Він злегка вклонився, не відводячи від дівчини уважного погляду.
— Міс Алісо, — тихо промовив він, наче боявся розбудити інших студентів. — Прошу, пройдіть зі мною. Це важливо.
Аліса напружилася. У голові одна за одною промайнули різні думки й здогадки. Вона швидко озирнулася на Еллу, яка мала такий самий розгублений і стурбований вигляд. Та вже хотіла щось сказати, але Аліса підняла руку, жестом даючи зрозуміти, що хвилюватися не варто. Потім вийшла за поріг і рушила слідом за слугою, навіть не здогадуючись, що чекає на неї попереду.
Слуга впевнено вів Алісу довгими коридорами академії. Їхні кроки гучною луною відлунювали в порожніх темних переходах. Невдовзі вони вийшли крізь масивні двері до саду, який у місячному сяйві здавався напрочуд казковим і загадковим. М'яке світло місяця відбивалося на листі, малюючи на землі химерні візерунки. На мить Алісі здалося, ніби все навколо втратило зв'язок із реальністю.
Вони підійшли до бічних дверей замку, майже непомітних на тлі високих мурів. Аліса ніколи раніше не бувала в палаці. Слуга ступив уперед і відчинив важкі двері. Стримавши зітхання, дівчина рушила за ним усередину.
Коридори замку прикрашали величні гобелени зі сценами давньої історії та золоті свічники, чиє м'яке мерехтливе полум'я ледь освітлювало шлях. Аліса намагалася не відставати від слуги. Нарешті вони зупинилися у великій залі, посеред якої височів розкішний фонтан. Вода тихо дзюркотіла, відбиваючи світло численних свічок і створюючи навколо майже магічну атмосферу.
Аліса перевела погляд на постать біля фонтану.
Це був Едріан.
Високий, стриманий, із незмінно холодною аристократичною поставою, він стояв, схрестивши руки на грудях, і пильно стежив за кожним її рухом. Відблиски свічок ледь торкалися його обличчя, надаючи погляду ще більшої проникливості й загадковості.
Алісу охопило хвилювання, у якому дивним чином переплелися полегшення й легка тривога. Навіщо він покликав її сюди? Що означала ця зустріч? Повільно наближаючись до Едріана, вона намагалася зберігати спокій, хоча серце билося дедалі швидше.
— Ваша Високосте, — тихо промовила вона, намагаючись приховати свої почуття й не виказати внутрішнього збентеження.
Едріан дивився на неї зі звичною для нього спокійною впевненістю. Його погляд був м'якшим, ніж зазвичай, проте не втрачав своєї проникливості й уважності.
— Алісо, — почав він спокійним голосом, — ти навчаєшся значно швидше за багатьох інших. Твій потенціал виявився набагато вищим, ніж я очікував.
Він зробив паузу, дозволяючи своїм словам осісти в тиші зали.
— Тому настав час показати тобі дещо особливе.
Аліса відчувала, як із кожною миттю її цікавість зростає. Що ж такого важливого він збирався їй показати, якщо вирішив зробити це особисто? Запитання роїлися в голові, але вона мовчал
а, намагаючись не видати свого хвилювання.
#2906 в Любовні романи
#720 в Любовне фентезі
#876 в Фентезі
#123 в Темне фентезі
Відредаговано: 22.11.2026