Розділ 1 Пробудження темряви

Розділ 1 Пробудження темряви

— Магіє світла й темряви, відчини брами, що сховані далеко за обрієм… — тихо, але твердо промовила Аліса.

Її слова луною рознеслися тишею маленької кімнати, ніби пробуджуючи давню магію, що ввібралася в стіни цього затишного прихистку. Аліса стояла перед вівтарем, на якому були акуратно розкладені свічки й камені — саме так, як наказував давній гримуар. Вона очікувала миттєвої реакції, але нічого не сталося. Кімната й далі тонула у звичній тиші. Лише потріскування ґнотів і ледь помітне мерехтіння полум’я порушували спокій.

З легким розчаруванням Аліса поглянула на давній артефакт, що лежав у центрі вівтаря. Камінь, укритий незрозумілими символами, здавався таким самим мертвим, як і хвилину тому. Аліса насупилася, відчуваючи, як її впевненість поступово тане.

«Можливо, я щось пропустила?» — подумала вона, знову схилившись над гримуаром.

Її погляд пробіг рядками стародавнього тексту. Вона перевірила кожен символ, кожну літеру, намагаючись зрозуміти, де могла припуститися помилки. Перегорнувши сторінку, Аліса ще раз уважно прочитала заклинання.

«Свічки розставлені правильно, камені теж…» — міркувала вона, оглядаючи вівтар.

Усе було саме так, як мало бути. Принаймні на перший погляд жодних помилок не було.

Глибоко вдихнувши, Аліса вирішила спробувати ще раз. Цього разу вона вклала у свої слова більше впевненості, зосередивши всю увагу на артефакті.

— Магіє світла й темряви, відчини брами, що сховані далеко за обрієм…

Щойно останні звуки заклинання пролунали в кімнаті, повітря навколо раптом почало густішати. Тієї ж миті полум’я свічок спалахнуло, відкидаючи на стіни довгі, зловісні тіні. Аліса відчула, як простір довкола неї почав змінюватися. Повітря пронизав холод, а стіни, здавалося, поволі зсувалися, стискаючи її у своїх похмурих обіймах.

Вона завмерла, перехопило подих від раптового жаху. Артефакт у центрі вівтаря почав випромінювати зловісне темне сяйво, яке дедалі посилювалося, поглинаючи все навколо. Темна енергія, схожа на густий дим, здійнялася з каменя й почала стрімко огортати Алісу, наче зловісне павутиння.

Вона відступила на крок, відчуваючи, як сили залишають її. Аліса розуміла: щось пішло не так.

Темрява, що вирвалася з глибин артефакту, повільно, але невпинно заповнювала кімнату, огортаючи Алісу з усіх боків. Відчай і страх проникали в її серце. Вона спробувала зосередитися на власній магії, та сили, які вона пробудила, виявилися набагато могутнішими. З кожною секундою дихати ставало дедалі важче, а темрява навколо згущувалася, загрожуючи поглинути її цілком.

«Мені кінець», — із жахом подумала Аліса, відчуваючи, як темрява невблаганно наближається.

«А я так і не дізналася, хто мої батьки…» — промайнуло в її голові, сповнивши серце гіркотою й жалем.

Раптом двері з гуркотом розчахнулися, і до будинку вдерся незнайомець. Високий і впевнений у собі, він не виявляв ані найменшого страху перед темними силами, що оточили Алісу. Навпаки, його присутність здавалася могутньою, майже всепоглинальною.

Наче вихор, він кинувся до центру кімнати, миттєво оцінивши ситуацію. Його голос розітнув напружену тишу, коли він почав промовляти могутні заклинання. Кожне слово було пронизане силою давньої магії.

Аліса стояла нерухомо, наче скам’яніла, не відводячи погляду від незнайомця. Вона не могла відірвати очей від чоловіка, кожен рух і кожне слово якого випромінювали силу, що набагато перевершувала її власні можливості. Ніби в трансі, вона спостерігала, як темні сили, викликані нею самою, почали відступати під його натиском.

Темрява металася й звивалася, наче не хотіла залишати це місце, але магія незнайомця виявилася надто сильною. З кожною секундою він дедалі більше підкорював темні сутності своїй волі, аж поки вони нарешті не зникли з поля зору, розчинившись у глибинах мороку, звідки й прийшли.

Світло в кімнаті знову стало рівним, а напруга, що стискала повітря, поступово розвіялася.