Розділ 8. Шанс

Ната не стала чекати ранку. Щойно повернулася до номера, одразу дістала валізу й почала поспіхом складати речі. Вона кидала їх усередину майже навмання, аби лише якнайшвидше поїхати звідси. Залишатися поруч зі Стасом хоча б ще кілька годин здавалося нестерпним.

Тремтячими пальцями вона відкрила застосунок і почала шукати квитки. На потяг до Києва, як і очікувалося, вільних місць уже не було. Довелося купити квиток на найближчий ранішній автобус.

Коли бронювання підтвердилося, Ната безсило опустилася на край ліжка. У номері панувала тиша, але всередині неї вирувала справжня буря. Образа, біль, розчарування й злість змішалися в один клубок, що стискав груди так сильно, що ставало важко дихати.

Приїхала називається рани підлікувати, в результаті здобула ще й нові. Закохалася як дурепа в цього мерзотника, який щоночі засинав поруч із нею, а потім тихцем ішов до моря згадувати іншу жінку. Дівчина почувалася використаною, наче стала для нього лише тимчасовим прихистком від самотності, способом хоча б на кілька годин забутися. Кимось, кого легко впустити у своє ліжко, але не у своє серце.

Найбільше боліло навіть не те, що він досі кохав свою наречену, а те, що жодного разу не дав Наті шансу вирішити, чи готова вона прийняти його минуле. Він зробив цей вибір за неї. І тепер вона почувалася зайвою, нікому непотрібною, лише випадковою сторінкою в історії чоловіка, який так і не зміг перегорнути попередній розділ свого життя.

Але нічого вона знову склеїть себе до купи, у Києві у неї повно роботи, запустить ще один проект, щоб більше не мати часу думати про дурниці. Зі Стасом навіть не попрощалася, адміністраторці готелю сказала, що їде, та почала говорити про договір бронювання, і що гроші вони повернути не зможуть, але дівчина лише махнула рукою. До грошей їй було абсолютно байдуже, головне повернутися додому і забути цей відпочинок як страшний сон.

Вже в Києві після довгих розмов з психологом Наті стало значно легше, а через рік її життя увійшло у звичний ритм. Вона багато працювала, збиралася їхати у відрядження і здавалося все залишилося позаду, але одного дня їй зателефонував невідомий номер.

- Алло, - відповіла.

- Привіт, Нато, - промовив Стас.

- Що ти хочеш?

- Я зрозумів, що кохаю тебе і хочу повернути. Минуле я відпустив і навіть переїхав до Одеси. Ти згідна дати мені шанс? …

Дякую за прочитання цього оповідання. Я залишила фінал відкритим аби кожен читач міг самостійно вирішити чи дала Ната Стасу другий шанс чи ні. Головне, вони змогли пропрацювати свої травми і тепер матимуть шанс на щасливе життя разом або окремо.

Буду вдячна за Ваші коментарі і вподобайки, вони мотивують мене писати далі.