Розділ 3. Дискусія про книги

Наступного ранку Ната прокинулася від шуму хвиль. Сонце вже піднялося над морем і заливало кімнату золотавим світлом. Кілька секунд вона просто лежала в ліжку, дивлячись у стелю і слухаючи приглушений крик чайок за вікном.

Після сніданку дівчина прихопила книгу і вирушила на пляж. Ранкове сонце ще не палило так нещадно, а людей було небагато. Хтось уже купався, хтось прогулювався берегом, тримаючи в руках лимонад. Вона знайшла затишне місце неподалік від води, розстелила рушник і влаштувалася зручніше. У руках був її улюблений роман «Гордість і упередження».

Стара добра історія, до якої вона поверталася щоразу, коли хотіла нагадати собі, що кохання може бути не лише болем і розчаруванням. Шум хвиль, теплий вітер і знайомі сторінки поступово затягнули її настільки, що вона не одразу помітила тінь, яка впала на книгу. Піднявши голову, побачила Стаса.

Сьогодні він був у темно-синій футболці рятувальника та сонцезахисних окулярах, які ховав у руці. Волосся трохи скуйовдив вітер, а на засмаглій шкірі блищали краплини морської води. На якусь мить дівчина зависла.

- Ви навіть не потрапили у жодну пригоду, - констатував він.

- Ви розчаровані? – хитро примружила очі.

- Трохи. Починаю втрачати робочі навички.

- Тоді можу спробувати впасти ще раз, - вже розтягнула губи в широку усмішку.

Кутик його губ смикнувся.

- Не варто.

Він уже хотів піти далі, але раптом його погляд зупинився на обкладинці книги. Стас примружився.

- Серйозно? – в голосі вчувалася якась зневага.

- Що? – не зрозуміла.

- Ви це читаєте добровільно?

Ната перевела погляд на книгу.

- У сенсі?

- Не думав, що хтось досі читає такі романи, - звів брови до купи і між ними проступила глибока зморшка.

- Такі - це які?

- Де головний герой поводиться як зарозумілий егоїст, а всі чомусь від нього в захваті.

Ната розсміялася.

- Ви зараз образили половину жіночого населення планети, які обожнюють містера Дарсі.

- Переживу, - пирхнув він.

- Але якщо ви знаєте сюжет, то теж її читали, - підловила його Ната.  

- І не збираюся навіть.

- Тоді звідки такі глибокі висновки?

- У мене є молодша сестра. Колись вона змушувала мене слухати перекази всіх цих романтичних історій.

- І після цього ви зненавиділи цей жанр?

- Саме так, - підтвердив.

Ната похитала головою.

- Це упередження.

- Можливо.

- Ні, точно упередження.

Стас схрестив руки на грудях.

- Добре. Захищайте свою літературу, але мені потрібні переконливі аргументи.

Дівчина посунулася на край рушника і запросила чоловіка також сісти, але той приземлився прямо на голий пісок, так щоб бачити її обличчя. Вона закрила книгу і відклала її поруч.

- По-перше, романтичні книги не про ідеальних чоловіків. По-друге, вони про людей.

- Дуже переконливий аргумент, - відчувся сарказм в його словах.

- Не перебивайте.

- Перепрошую.

Ната підозріло звузила очі.

- Ви щойно пожартували?

Але він проігнорував запитання, а дівчина продовжила далі.

- Так от. Хороша романтична історія не про принців на білих конях. Вона про людей, які вчаться довіряти одне одному, вчаться відкриватися, долають власні страхи і труднощі.

- І всі живуть довго та щасливо? – закотив очі Стас.

- Не завжди.

- Але зазвичай.

- Так. І що в цьому поганого?

Стас на мить замовк, а його погляд ковзнув до моря. Вітер ворухнув темне волосся.

- Бо в справжньому житті так буває рідко, - його голос став тихішим та більш серйозним, навіть трохи сповненим болю.

- Можливо, - м’яко відповіла вона. - Але це не означає, що щасливі фінали не існують.

Стас повернув голову і кілька секунд просто дивився на неї.

- До речі.

- Так?

- Містер Дарсі все одно мене дратує.

А тоді просто встав і пішов геть. Ната кліпнула. Раз, потім другий.

- Чому?!

Питання залишилося без відповіді, бо чоловік уже віддалявся берегом, навіть не озирнувшись.