Розділ 1. Приїзд на курорт

«Море лікує усі проблеми», - сказала Наті її подруга. І справді, щойно дівчина опинилася на узбережжі, одразу відчула, як напруга поволі відступає. Свіже морське повітря, легкий бриз хвиль, що торкався розпашілого від сонця обличчя, різко контрастували із задушливим, сухим повітрям Києва.

Село Курортне, що розташоване за 80 км від Одеси в екологічно чистому районі Одеської області на узбережжі Чорного моря та Буджацького лиману біля стародавнього міста Білгород-Дністровська, зустріло її палючим липневим сонцем.

Штовхаючи важку валізу сходинками вокзалу вже видивлялася чи є вільне таксі, бо надто довго чекати машину на такій спеці було б справжнім самогубством. Асфальт під ногами так розжарився, що був м’який, наче пластилін, в ніс вдаряв його запах, змішаний із вихлопними газами машин, створюючи не надто приємне комбо для нюхових рецепторів. Відкрита шкіра відразу порожевіла, і навіть не рятував світлий капелюх, що затуляв більшу частину обличчя.

Ната важко зітхнула й на мить зупинилася, перехоплюючи ручку валізи. Після кількох годин у задушливому вагоні їй хотілося лише одного - опинитися під кондиціонером і випити щось холодне. Поправивши капелюх, дівчина знову закрутила головою в пошуках вільного таксі. Валіза незручно підскакувала на тріснутій плитці, піт стікав уздовж спини, а настрій із кожною хвилиною ставав дедалі похмурішим. І все ж, попри втому та роздратування, десь глибоко всередині жевріла вперта надія, що це місто підлікує її рани.

Помітивши під деревом потрібний автомобіль швидким кроком рушила туди, аби його не перехопив хтось інший. На щастя, біля машини нікого не було. Водій, чоловік років п’ятдесяти, сидів за кермом із відчиненим вікном і неквапливо гортав щось у телефоні. Почувши гуркіт коліщаток валізи, він підняв голову й окинув її швидким поглядом.

- Вільні? - запитала Ната, зупинившись біля дверцят.

- Для такої вродливої панянки завжди, - усміхнувся він.

За інших обставин вона б закотила очі від такого банального компліменту, але зараз надто втомилася, щоб звертати увагу.

- Доїдемо до готелю «Перлина»?

- Так, сідайте.

Дівчина відчинила дверцята й буквально впала на заднє сидіння. Прохолодне повітря кондиціонера торкнулося розпеченої шкіри, і вона мимоволі заплющила очі від задоволення. Здавалося, ще трохи, і вона почне дякувати винахіднику кондиціонерів особисто і її навіть не турбувало, що той давно помер. Водій рушив з місця, вливаючись у жвавий потік автомобілів. За вікном пропливали будівлі, рекламні щити, люди, які поспішали у своїх справах. Містечко жило власним життя. Вона дістала телефон і відкрила повідомлення від подруги.

«Ти точно впевнена, що хочеш провести все літо в якомусь забутому Богом селі? Коли я пропонувала відпочинок на морі, то мала на увазі Одесу або Туреччину». Ната ледь усміхнулася. Ще місяць тому вона й сама поставила б таке саме запитання. Але після всього, що сталося останнім часом, їй хотілося лише одного - тиші. Без нескінченних дедлайнів, нервових клієнтів, шумних сусідів і постійного відчуття, ніби вона весь час кудись запізнюється.

Окраїна Курортного здавалося ідеальним місцем, щоб зникнути від усього світу хоча б на кілька тижнів.

Вже здалеку вона побачила скромну будівлю її тимчасового прихистку. Жодної показної розкоші, лише двоповерховий пансіонат із світлими стінами та черепичним дахом, що трохи вицвів під безжальним південним сонцем. Перед будинком росли кілька старих акацій, у затінку яких стояли дерев’яні лавки, а вздовж доріжки тягнулися клумби з яскравими петуніями та чорнобривцями. На перший погляд місце виглядало простим і навіть трохи старомодним, але саме це Нату й привабило. Тут не було галасу великих готелів, натовпів туристів чи нав’язливої метушні. Лише тиша, порушувана далеким шумом моря, співом цикад і шелестом листя, яке ворушив теплий вітер із лиману. Саме заради такого спокою вона й подолала сотні кілометрів.

Розрахувалася з водієм і потягнула валізу до входу. На рецепції її вже зустрічала привітна жіночка, схоже адміністраторка. Попросила документи, перевірила бронювання і простягнула ключі від номеру. А тоді винувато подивилася.

- На жаль, нікому допомогти підняти валізу, робітник захворів, а інші прийдуть лише ввечері. Якщо бажаєте, можете залишити валізу на рецепції, а потім її піднімуть.

- Ні, дякую, я сама.

- Гарного відпочинку, дякуємо, що обрали наш готель, - люб’язно посміхнулася жінка і промовила стандартну фразу будь-якого готелю.

- Дякую.

Ната взялася за ручку і потягнула валізу до сходів, що вели на другий поверх. Подолавши кілька східців, вона зрозуміла, що надто переоцінила свої сили. Можливо краще залишити речі на рецепції? Вже хотіла так і зробити, як почула приємний баритон за спиною.

- Дівчино, вам допомогти?

Обернулася. Неподалік стояв загорілий чоловік, років тридцяти. Мускуляста статура, неприхована тонкою майкою, коротко стрижене темне волосся і карі очі. Це був саме той випадок, коли, наче сам Аполлон зійшов з небес, і упустимо той момент, що бог в міфології був блондином. Чоловік все ще запитально на неї дивився. І навіть не здивувався такому прискіпливому вивчанню його персони, певне не вперше справляє таке враження на дівчину.

- Так, будь ласка. Якщо вам нескладно.