Кохання з першого звуку

А пам’ятаєш, з чого все почалося? Спочатку було не слово. Навіть не погляд. Спочатку був звук. Звук Твого голосу, коли Ти співала у тому кафе. Я сидів занадто далеко, щоб роздивитися Тебе чи доторкнутися до Твоїх, майже дитячих долоньок. Я просто насолоджувався Твоїм співом, який незримо вже тоді протоптував стежку до мого серця, відлунюючи теплом у мені. Ти доспівала свою пісню, та наша пісня, я надіюсь, лунатиме вічно.

Сіла за столик одна, абсолютно сама, проте, я не знав, може, Ти чекала когось, а, може, чекала мене?... Але Ти точно знала, що я змушений був підійти, адже наша історія вже давно написана за нас, ми – лише її герої, яким заборонено читати кінцівку раніше відведеного на те часу. І я наважився, заради нас. І наш діалог розпочався, щоб тривати, як мінімум, довго, а, може, і завжди.

Про що ми тоді говорили, не питай, пам’ять стерла ті слова, як стирає знаки на піску вранішній приплив, проте почуття, що зародилися тоді всередині нас, залишаються з нами назавжди, вони написані мудрою рукою долі на плитах вічності.

Столик, за яким ми сиділи, було ніжно прикрашено свічками. Це додало романтики та трішки містичності у нашу несподівану зустріч. Я точно знав, що слід додати вогню у нашу розмову — і запалив серветку. Вона миттєво розгорілася, а разом з нею розгорілося і дещо дуже важливе всередині кожного з нас.

Вже потім ми з’єднали і наші віртуальні імена, додавши одне одного в соціальних мережах. Пальці мандрували клавіатурою щодня, вони розмальовували в повідомленнях радість та карбували, наче лезом по шкірі, смуток, проте завжди влучали точно в ціль. І моє незворушне серце почало битися частіше від однієї думки про Тебе, а сухі пустелі очей омивав дрібний дощик стиглих сліз: радісних і сумних. Незворушним залишалося переконання в тому, що так і має бути, що ми залишатимемось заручниками солодкого полону до смерті та довше.

А потім зустрічі, на які ми прилітали на крилах кохання, щоб розчинятися в солодких обіймах одне одного без залишку. Такі, як цукор. Тільки осінніх злив ми зовсім не боялися, адже тепло, що розливалося всередині нас було набагато сильнішим, аніж холодна погода й опади.

А наше кохання — це такий зонтик, що оберігає нас від смутку, розчарувань і бід. Адже доки ми разом, з нами велика сила. Сила нашої любові.