Глава 8.

— Ах ти... Та я тебе по асфальту розмажу! — прошипів Ігор і кинувся на Вадима.

Вадим легко зловив його кулак, зробив ледь помітний рух і уклав Ігоря на траву, притиснувши його до землі своєю вагою.

— А ти рідкісний виродок! — Вадим намагався говорити спокійно, але в його голосі чулася несамовита лють. — Тільки останній мерзотник може бити дівчину!

— Відпусти! — Ігор намагався вирватися, але нічого не виходило.

— Навіщо ти переслідуєш Марину? — суворо запитав Вадим.

— Звідки ти знаєш її? — здивувався Ігор. — Хто ти взагалі такий?! 

— Тут я ставлю питання! — Вадим трохи здавив його руку так, що Ігор скрикнув. — То навіщо ти її переслідуєш?!

— Мені потрібні гроші! Я б не вдарив її, якби вона сама дала мені їх!

— А з якого дива їй давати тобі гроші?

— Я знаю, що вони у неї є! А мені дуже треба...

— Слухай мене уважно! — твердо сказав Вадим. — Якщо я дізнаюся, що ти підійшов до цієї дівчини ближче, ніж на 100 метрів, то ти будеш збирати свої зуби по всьому тротуару. І не тільки зуби... Ти мене зрозумів?

— Та пішов ти...

— Що? — Вадим міцніше стиснув його руку. — Я не розчув тебе...

— Гаразд, я зрозумів! — прохрипів Ігор. — Відпусти!

Вадим послабив захват, підвівся на ноги та відійшов від Ігоря на пару кроків. Потім він глянув на Марину, яка теж повільно вставала з трави. Побачивши на її долоні кров, Вадим на декілька секунд завмер на місці, а потім знову налетів на Ігоря, збиваючи його з ніг новим потужним ударом кулака в щелепу. Ігор знову впав на траву.

— За що?! Я ж сказав, що дам їй спокій! — вигукнув він.

— Ти травмував Марину! — крикнув Вадим. — Тепер я тебе так просто не відпущу!

— Вадиме, досить! — Марині нарешті вдалося підвестися на ноги. — Нехай іде!

Вадим озирнувся на дівчину — вона нетвердо стояла на ногах і благально дивилася на нього. Ігор скористався тим, що Вадим трохи відволікся і кинувся тікати. Марина схлипнула і подивилася на свою роздряпану долоню. Вадим швидко підійшов до неї.

— Покажи! — сказав він, взявши її руку.

— Напевно я подряпалася гілками, коли падала, — схлипуючи промовила дівчина.

— Руку потрібно перев’язати. Ходімо!

— У «Тонусі» є медсестра? — прошепотіла Марина.

— Так, але зараз вже дев'ята вечора. Медсестра пішла додому. Я все зроблю сам! — вимовив Вадим, взявши її за здорову руку. — Ходімо!

Вадим привів її до свого кабінету. Посадивши Марину на стілець, він відчинив двері шафки у кутку кімнати та дістав звідти білу коробку. Вадим поставив її на стіл, зняв кришку та дістав бинт, перекис і ватні диски. Потім він сів на інший стілець навпроти Марини та взяв її подряпану руку у свої долоні. Подряпини трохи боліли, але дівчина знову відчула невимовне блаженство, коли теплі руки Вадима доторкнулися до її шкіри. Марина раптом зрозуміла, наскільки сильно вона скучила за його дотиками за ці кілька днів.

— Буде трохи боляче, але рани потрібно промити, — тихо вимовив Вадим, глянувши їй в очі. — У тебе більше нічого не болить?

— Ні, — Марина змогла трохи заспокоїтися і тепер відчувала тільки величезну втому.

— Хто це був?

— Мій колишній. Його звати Ігор.

— І давно він тебе переслідує? — запитав Вадим, відкриваючи флакон з перекисом і змочуючи у прозорій рідині ватний диск.

— Ми розійшлися приблизно рік тому... Відтоді він іноді приходить до мене...

— Цілий рік? І ти весь цей час терпіла?!

— Спочатку я зверталася у поліцію, але це не давало майже ніяких результатів.

— Навіщо йому гроші?

— На спиртне... Він алкоголік, — схлипнула Марина.

— Як так вийшло, що ти почала зустрічатися з ним? — здивувався Вадим, акуратно протираючи ватою з перекисом подряпини на її долоні.

— Коли ми познайомилися, він був нормальним.

— Чому ти одразу не сказала мені правду, коли я побачив у тебе синці?

— А навіщо? Тебе не повинні цікавити мої проблеми, — тихо відповіла Марина. — До того ж, ми з тобою ледве знайомі.

— Марино, здається, я чітко дав тобі зрозуміти, що мене дуже цікавлять твої проблеми!

— Чому? — наполегливо запитувала Марина. — Навіщо це тобі?

— Терпіти не можу, коли жінка страждає від насилля чоловіка!

— І це єдина причина? — Марина продовжувала дивитися на нього.

— Ні, — Вадим підняв голову і зустрівся з нею поглядом. — Не єдина...

Марина забула про все на світі, зазирнувши у його сині очі. Вадим продовжував тримати її руку у своїх долонях і теж не міг відірвати від дівчини погляд. Вони сиділи досить близько і почали нахилятися одне до одного. Вадим майже торкнувся губами її губ, але у цей момент у двері постукали. Марина здригнулася і швидко відсторонилася від нього.