Розділ 1. Економіка і метелики

Одеська спека в серпні — це окреме випробування, особливо коли ти стоїш у черзі під приймальною комісією Економічного університету. Старовинний корпус на Італійській, з його високими стелями та масивними дверима, бачив тисячі майбутніх банкірів та суворих бухгалтерів у накрохмалених сорочках. Але таку абітурієнтку, як Мія, ці стіни, здається, зустріли вперше.

Поки інші нервово перевіряли калькулятори та перечитували конспекти, Мія не могла встояти на місці ні секунди. На ній була легка, майже невагома сукня в дрібну квіточку, що ледь торкалася колін. Широкий плетений ремінь підкреслював її неймовірно тонку талію, змушуючи сукню гарно розлітатися при кожному русі. Вона нагадувала екзотичного метелика, який випадково залетів у царство сухих цифр. Її довге, густе каштанове волосся зараз розсипалося по плечах, ловлячи сонячні зайчики. Мія то ставала на пальчики, намагаючись зазирнути в кабінет, то робила легкий пірует, погойдуючись у такт музиці, яку чула лише вона.

— Дівчино, ви так кружляєте, що в мене зараз цифри в голові переплутаються! — жартома зауважила тендітна дівчина, що стояла поруч.

Це була Адель. Повна протилежність Мії. Її елегантність була не в дорогому одязі, а в природній тиші та спокої. Адель була простою, стриманою дівчиною, яка ніколи не намагалася привернути до себе зайву увагу. На ній була звичайна біла блузка та темна спідниця, але те, як вона трималася — рівно, з ледь помітною лагідною посмішкою — видавало в ній глибоку внутрішню силу. Поки Мія емоційно розмахувала руками, Адель лише тихо слухала, перебираючи пальцями ремінець своєї сумки. Вона не любила гучних слів, воліючи спостерігати за світом зі сторони. Її рухи були плавними, а голос — м’яким, наче оксамит. Якщо Мія була бурею емоцій, то Адель була затишною гаванню.

Мія зупинилася, блиснула великими, оксамитово-карими очима, в яких танцювали веселі іскорки, і щиро розсміялася: — Ой, вибачте! Просто я так хвилююся. Якщо я зараз не затанцюю прямо тут, я просто лопну від напруги. Уявіть: виходимо ми з іспиту, а нам кажуть «Ви зараховані!». Я б тоді влаштувала справжній перформанс прямо на сходах!

Адель спочатку здивовано підняла витончені брови, а потім її серйозне обличчя розпливлося в такій щирій та теплій посмішці, що Мія миттєво зрозуміла: вони подружаться. — Знаєте, а мені подобається ваш план. Я Адель. І я теж планую бути в списках, — промовила вона, впевнено простягаючи руку.

Вони здали все блискуче. Економіка виявилася не такою вже й нудною, коли поруч є подруга, з якою можна сміятися до сліз на лекціях. Дівчата швидко стали «душею» курсу. Вони були як інь і ян: Адель, тиха та зосереджена, могла годинами розбиратися в складній темі, поки Мія кружляла по кімнаті, намагаючись запам'ятати формули через танець. Саме ця спокійна простора Адель і стала тим «якорем», який так був потрібен невгамовній Мії.

Часто після пар вони йшли гуляти до моря, де Мія скидала взуття і танцювала на мокрому піску, а Адель сиділа на березі, посміхаючись і спостерігаючи за нею. Потім Адель залишалася ночувати у Мії. Вони обговорювали все на світі: від складних формул до того, яким має бути ідеальне кохання. Мія мріяла про когось, хто б розумів її без слів, хто був би її надійною опорою, скелею, поки вона кружляє в танку життя.

І ось одного вечора, коли заняття закінчилися пізніше, ніж зазвичай, Мія вибігла з масивних дверей університету. Вона щось весело наспівувала, обернувшись до Адель, але раптом завмерла.

Біля входу стояв хлопець. Його чорні, як нічне небо, очі, здавалося, дивилися прямо в душу. Він був широкоплечим, у простій білій футболці, яка підкреслювала його міцні руки, засмаглі на сонці. Роман — будівельник, який щойно приїхав із робочого об'єкта, — виглядав як сама надійність.

Його погляд зустрівся з поглядом Мії. І в ту мить гамірне місто навколо затихло, а одеська спека наче відступила. Метелик нарешті відчув під крилами не просто вітер, а справжню, непохитну скелю.