Мій Дарк

Яка тиша. Це неймовірно, я знов запізнилася. Це годинник, стопудово він, я вийшла завчасно, щоб хоча б сьогодні не запізнитися на контрольну по математиці. В коридорі – ні душі. Картала я себе за вічні спізнювання – От так одного разу і на життя своє запізнюся.

Поправивши шлейку свого портфелю, я піднялась сходами на третій поверх і опинилася перед дерев’яними дверима. Тричі постукала і увійшла, вчителька, навіть голову не повернула в мій бік, звикла. Всі чемно сиділи за своїми партами, а моя ,пустувала і чекала на мене. Я швиденько витягнула пустий аркуш в клітинку і почала переписувати приклади з дошки. Цифри розпливалися на моєму аркуші і я не могла позбирати їх докупи. Я нахилила голову і активно її пошкрябала. Лупа спадала з волосин прямо на парту, наче сніжинки, яких не було в реальності.

Зима, прекрасна біла пора, коли сніг хрустить під ногами, а маленькі крижані зірочки падають на вії і створюють білу пелену і каплями падуть донизу. Настільки замріялась, що не помітила, як закінчився урок. Я швидко зібравшись, написала відповіді і з усіма понесла листок на вчительський стіл.

Елла Петрівна зібрала всі роботи, окрім моєї. Я вже хотіла огризнутись, але згадала о котрій прийшла до школи і промовчала. Справедливо, не брати моєї роботи за таку поведінку - більше так не буду – промайнуло в голові. Вчителька вийшла, а мій листочок залишився стояти одиноко на столі. За хвилину Елла Петрівна повернулася і почала шукати щось на столі. Забравши всі речі, вона направилася до виходу. Вона глянула в бік моєї парти, посміхнулася і поправила окуляри. Любить мене, балує, прощає і вчить прощати. Я глянула на стіл, але моєї контрольної роботи на ньому не було. Золота жінка, вона повернулася по неї, чим навчила мене більше, ніж просто нагримавши при всіх в класі.

Я задоволено вийшла з класу, направилась в сторону моїх дівчат.

- Хух, мені і на цей раз пощастило. І якщо так і далі піде, то сміло можна купляти лотерейний білет і вигравати на свої мрії.

- Звичайно, усміхнулась Аня, ходімо швидше в столову, запропонувала дівчина.

- Ходімо, - згодилися всі і направились в бік столовки.

- Мене не чекайте – крикнула я, коли помітила купку старшокласників у вікно. 

Аня – моя подруга ще з перших класів, добродушна дівчина, з великим серцем. Потрібно мати  надзвичайно велике серце, щоб туди вмістилися всі мої вихідки. Аня їх колекціонує і майже не противиться. Як і сьогодні. Її пряме волосся знов накучерявилось і не допомогла їй плойка для вирівнювання, яку я  вмовила її купити, за немалі гроші. Помітно було, що вона нервує і постійно їх поправляє. Моя красунечка, зеленоока, невисоко зросту. З кудрявим від половини голови волоссям, кольору соломи з рижуватим відливом. Вона, як і вчителька, навіть  не глянула в мій бік. Вона знала, що на подвір’ї моє кохання, тому пред’являти претензії взагалі нема сенсу. Аня з трьома однокласницями завернули у  бік столової, а я втупилася у вікно де стояв він.  Мій любий Дарк. За що я в нього лише закохалася, напевно за пронизливий погляд його очей незрозумілого кольору, здається горіхового з зеленими вкрапленнями. Мій відьмак.

Дарк це моє перше справжнє кохання, він не схожий на інших хлопців з його класу, які тільки бавляться на перервах, ганяючи один одного по коридорах.

 Дарій величне і гарне ім'я нетипове для нашого регіону. Хоча його батьки не сильно заморочувалась з вибором інших імен, бо молодшу сестру назвали Дара. Хлопець досить високий ,мені доводилося ставати на пальчики аби поцілувати його. Волосся пряме каштанового кольору з вигорілими на сонці пасмами. Мужні руки з коротко підстриженими нігтями з білим півмісяцем. Від нього завжди приємно пахне його особливими парфумами, які його тітка привезла з закордону.