Перший день зими

У перший день зими випав густий сніг. Велично падав на землю, застилаючи землю білим килимом та викликаючи відчуття, що вже скоро настануть свята. Хоча до них ще мінімум місяць. Столиця за якісь пару годин виявилася засніженою, і це викликало у мешканців різні почуття.

Хтось усіма силами намагався залишитися вдома, закутуючись у теплий плед та відігріваючись гарячим чаєм. Інші, навпаки, вибігали на вулицю, щоб скотитися з невисокої гори на санчатах чи покидатися сніжками. Навіть в епоху технологій та мобільних гаджетів, зимові забавки не вийшли з моди.

Правда наразі стояла робоча година буднього дня, тому далеко не всі могли дозволити провести час на вулиці. Хоча студенти та школярі вже бадьоро топали додому, щоб сісти за чергове домашнє завдання.

По засніженій дорозі, впевнено крокував молодий чоловік. Хлопець нічого не помічав, бо був повністю занурений у телефон. Але реальність не дозволяла повністю віддатися листуванню. На екрані телефону осідали пластівці снігу, а ноги в’язли у снігу, оскільки дорогу ще не встигли розчистити. Ніхто не сподівався, що наприкінці року, сніг випаде так рано.

-  Та що за… - трохи не вилаявся молодик, коли вже втретє підсковзнувся, мало не впавши та не  задерши ноги.

Щоб виправити ситуацію, хлопець підійшов до величезного каштана та став під ним. Це не дуже допомагало, та все ж таки, віти дерева мінімально захистили від снігу, щоб чоловік мав змогу продовжити важливе листування.

«Приятелю, інвестори у нас у кишені, - текст, який друкувався на екрані, звучав солодкою музикою, - було нелегко, але я впорався».

«Ти неймовірний, - відписав молодий чоловік, - здатен впоратися там, де інші відступають».

«Згоден. З тебе пляшка шампанського на Новий рік. Як раз приїду на свята до Києва. З Кірою тебе нарешті познайомлю. Ти, до речі, коли вже наважишся? Чи так і будеш завидним холостяком?»

«Як тільки так і одразу. Не всім так щастить як тобі. Наразі моя кохана - це робота».

У спину хлопця прилетіла сніжка. Молодий чоловік на мить відволікся, здивоване піднявши голову, але потім знову поринув у листування. Занадто велике значення мало для нього відкриття власної справи, щоб звертати увагу на дрібниці.

Невідомий вирішив не здаватися, і через мить у чоловіка полетіла ще одна сніжка. За якою почувся дівочий сміх. Дзвінкий, він лився наче гірський струмок, показуючи, що у власниці гарний настрій.

Хлопець завершивши листування, сховав телефон у кишеню. Хотів піти, аж тут його осипало невеликим водоспадом снігу та знову почувся дзвінкий голос:

- Ну чого ти! Вирішив зробити вигляд, що не бачиш мене? Домовлялися о другій, вже початок третьої години…

Починаючий бізнесмен відчув роздратування, різко повернувся до порушниці спокою:

- Що!? - гримнув він, - що тобі потрібно?

Перед ним стояло зовсім юне дівча, вдягнена у жовтий пуховик. На голові красувалася фіолетова в’язана шапочка з білим помпоном. З під шапки вибивали неслухняні темні пасма волосся, настільки густі, що їм явно було тісно у полоні. Синій шарф завершував зимовий образ дівчини. Сама ж вона була красунею, це хлопець зрозумів одразу. Юна краса дівчини наче вдарила його, змусивши на якийсь момент забути про все. Справа була навіть не у великих сіро-блакитних очах і не в правильних рисах обличчя. Красуня чарувала теплою усмішкою та легким рум’янцем, який з’явився на щоках від зимового холоду.

Разом з захопленням, хлопець не забув про те, як миле створіння кидало у нього сніжки. Мале-дурне! Що з неї візьмеш?

- Чого тобі треба? - суворо запитав, помітивши, що дівчина розгубилася.

Усмішка на личку зимової красуні зникла, змінившись на розгубленість та розчарування. Кілька митей дивилася на співрозмовника, потім спитала:

- Ти… ви… Ігор?

- Я Дмитро, - холодне відказав той.

- Вибачте мені, - пролепетало дівча, - у мене зустріч і я подумала…

- Мені це не цікаво, - непривітно відказав чоловік та сховавши руки у кишені швидко пішов геть.

- Перепрошую, - почулося вже позаду, але молодий чоловік не відказав.

Ясно, що дівча його з кимось сплутало. Мимохіть подумав: «зовсім юна, отже ще не знає проблем у житті. У дорослих кожна хвилина розписана, немає часу на те, щоб сніжками кидатися».

Дмитро сподівався у двадцять чотири роки відкрити ресторан, у якому, крім традиційних українських страв будуть подавати авторське морозиво, аналогів якому не буде в країні. Маючи заможних батьків, хлопчина отримав можливість гідного старту. Але він не збирався головні клопоти по відкриттю престижного закладу перекладати на предків. Це його спільна справа з другом.

Відкрити ресторан для хлопця було не тільки справою життя, але і мрією. Завжди полюбляв те, що пов’язане з ресторанною справою, хоча батьки не розділяли подібного захоплення. Готувати молодий чоловік не любив, а от слідкувати за процесом приготування, міг нескінченно.

Багаті батька й матір вирішили не ставати на заваді прагненням сина, тому надали необхідні кошти для того, щоб той розпочав те, що йому подобається.

Наразі молодик йшов до офісу, що владнати деякі моменти, пов’язані з відкриттям ресторану. Прагнув відкрити його вже другого січня 2023 року. Тобто вже у перші дні Нового року. До цього ще було досить далеко, оскільки на календарі тільки перший день зими.