Глава 9. Він

Влад прийшов зі школи у піднесеному настрої. «Нарешті, наважився!»- подумав він. Ніколи ще Влад не відчував такої ейфорії, адже всі дівчата з якими він зустрічався раніше беж жодних зусиль йому діставалися. Варто лише підійти познайомитися, і все, вона твоя. А з Поліною - все інакше. Влад одразу зрозумів, коли її побачив, що вона особлива. Не така, як інші.

Коли батьки розлучилися, йому запропонували обрати з ким залишитися. Хлопець, без будь-яких вагань обрав тата. Адже знав, хто був ініціатором розлучення. Мама знайшла іншого чоловіка, більш крутішого, такого собі мажора, а тато був простим інженером, що з нього візьмеш. Хоча, він ніколи їй не відмовляв нівчому. Мама мала змогу відвідувати дорогі салони краси, неодноразово їздила за кордон на відпочинок. Але, як виявилося, цього їй було замало. Звичайно, вона образилася на сина, що він не захотів залишитися з нею, але Влад просто не зміг би жити під одним дахом із її «папіком».

Тато переживав із-за розлучення. Йому було важко перебувати у квартирі, де все нагадувало про маму. Тому, було вирішено переїхати до татового рідного містечка. Влад не дуже хотів покидати школу, своїх друзів і починати все спочатку. Але і тата залишити самого він не міг. Так чоловіки переїхали. Бабуся, коли дізналася про їх приїзд не дуже зраділа. Бо, на її думку, тато вчинив неправильно, коли залишив своїй дружині квартиру. Але, коли вони приїхали, вона ще трохи посердилася і запросила двох самотніх чоловіків у будинок. Приготувала смачну вечерю і радісно посміхнулася, бо все ж таки повернувся її улюблений син.

Тато одразу вирішив знайти іншу роботу. Через декілька днів, чоловік порадував рідних, влаштувався помічником інженера на паперовий завод. Зарплатня менша від попередньої, але є перспектива в подальшому зайняти місце головного інженера заводу.

Влад радів успіхами батька, але сам почувався самотньо. Друзі далеко, розваг - немає, навіть займатися спортом не було де. В своїй школі він був одним із кращим спортсменів. Займався плаванням, баскетболом. А тепер, що? Бабуся, запевнила хлопця, що у їхній школі хлопець зможе продовжити займатися своїм улюбленим заняттям. І він чекав початку занять.

Влад навіть не очікував, що його життя зміниться. Коли він побачив на лінійці цю дівчину, його серце забилося вдвічі сильніше. Її маленька, тендітна постать виглядала з кінця шеренги. Як так, хто таке міг з нею вчинити? В той момент, юнакові хотілося підбігти та обійняти її, захистити від усіх її кривдників. Він і захищав. Від цього Олексія. Коли на пікніку він підійшов до Поліни, бажання розірвати Олексія на шматки виривалося з його душі, ніби лютий звір. Та, здоровий глузд завадив йому наробити дурниць, про які потім би пожалів. Влад згадав другий раз. В голову закралася думка: «що було б з нею, якби я тоді не пішов до супермаркету?» Чи пробачив би я собі, якби він її тоді скривдив?». Однозначно – ні! Я завжди буду її захищати, завжди! Бо я  її ко….- він зупинив свою думку.

Такого почуття у нього не виникало до жодної з його колишніх дівчат. Лише до неї. Йому хотілося просто бути поруч, спостерігати за її милою посмішкою, рум’янцем на щоках,який зявляється, коли вона соромиться. Просто дихати нею, відчувати її тепло і дарувати їй радість.

Влад зайшов до своєї кімнати і ввімкнув трек свого улюбленого гурту. Наспівуючи слова улюбленої пісні, він згадував її. Мурашки пробіглися по шкірі від думки, що вони завтра будуть разом. Він влаштує найкраще у світі побачення і завоює її серце. І забриніли в думках слова:

Увесь цей світ до твоїх ніг!.
Увесь цей світ не вартий сліз твоїх!.
Най все летить під три чорти!.
Увесь той світ нехай летить, як плачеш ти!.