Глава 31 — Кінець першої угоди

— Прокинься, Ліоро.

Голос лунав усередині неї.

Не в голові.

Глибше.

Там, де не було ні думок, ні страху.

Там, де жила її кров.

Еліана закричала.

Каель утримував її, але відчував, як її тіло стає дедалі холоднішим.

— Еліано!

Вона не чула.

Перед її очима відкрився інший світ.

Без землі.

Без неба.

Без часу.

Посеред нього стояла маленька дівчинка.

Сім років.

Та сама Еліана.

Вона сиділа на підлозі старого будинку й обіймала коліна.

— Я не хочу бути сама…

Поруч з'явився Каель.

Але тепер вона побачила те, чого раніше не бачила.

За ним стояв Вейрон.

Її дід.

Він дивився на дитину.

— Ти ще не знаєш, ким станеш.

Маленька Еліана підняла голову.

— А хто я?

Вейрон усміхнувся.

— Та, хто одного дня зможе відкрити двері, які не повинні відкриватися.

Дівчинка похитала головою.

— Я не хочу двері.

Вейрон нахилився.

— Чого ти хочеш?

Дівчинка подивилася на Каеля.

— Не бути самій.

Вейрон уперше перестав усміхатися.

— Саме цього я й боявся.

Еліана відкрила очі.

Вона була в храмі.

Каель тримав її на руках.

— Еліано!

Вона вдихнула.

— Я тут.

Каель притиснув її до себе.

— Що він зробив?

— Нічого.

Вона подивилася на Вейрона.

— Він просто показав мені правду.

Вейрон стояв біля восьмих воріт.

— Нарешті.

Еліана піднялася.

— Ти хотів забрати те, що всередині мене.

— Так.

— Що це?

Вейрон подивився на неї.

— Твоя перша пам'ять.

— Яка?

— Пам'ять про те, ким ти була до того, як стала Еліаною.

Каель став поруч.

— Вона завжди була Еліаною.

Вейрон посміхнувся.

— Ні.

Він подивився на Еліану.

— Еліана — ім'я, яке дала тобі Серафіна.

— А Ліора?

— Ім'я, яке дала тобі Порожнеча.

— А третє?

Вейрон замовк.

Усі навколо застигли.

— Яке третє? — запитала Еліана.

Вейрон відповів:

— Твоє справжнє ім'я.

Еліана відчула, як кров у жилах стала крижаною.

— Ти його знаєш?

— Так.

— Скажи.

— Не можу.

— Чому?

— Бо якщо я скажу його вголос, ти більше не будеш тією, кого вони знають.

Каель підійшов до нього.

— Тоді мовчи.

Вейрон подивився на нього.

— Ти не можеш її захистити від цього.

— Я не збираюся захищати її від правди.

Каель взяв Еліану за руку.

— Я буду поруч, поки вона сама вирішує.

Еліана подивилася на нього.

— Саме цього я хочу.

Вейрон усміхнувся.

— Тепер я розумію, чому ти її боїшся.

Каель насупився.

— Хто?

— Не вона.

Вейрон подивився на нього.

— Ти.

Перший раптом підняв голову.

— Він бреше.

Еліана повернулася.

Перший стояв біля зруйнованих воріт.

Він уже не був чудовиськом.

Не був богом.

Не був володарем.

Просто чоловік із втомленими золотими очима.

— Чому?

Перший подивився на Вейрона.

— Бо він знає, що станеться, якщо вона згадає.

Вейрон відповів:

— Ти боїшся не її пам'яті.

— Замовкни.

— Ти боїшся того, кого вона побачить.

Еліана відчула тривогу.

— Кого?

Перший не відповів.

Вейрон сказав:

— Себе.

Раптом храм почав руйнуватися.

Камені падали зі стелі.

Сім воріт один за одним згасали.

Восьмі ворота почали закриватися.

Ердан закричав:

— Усі назад!

Арон підняв руку.

— Якщо вони закриються зараз, частина Безіменних залишиться по той бік.

Нарен ступив уперед.

— Тоді не закривай.

Арон подивився на нього.

— Якщо залишити ворота відкритими, Порожнеча проникне у світ.

Нарен відповів:

— А якщо закрити?

Він подивився на Еліану.

— Вона залишиться їхньою єдиною надією.

Еліана зрозуміла.

— Я можу зробити третій вибір.

Каель подивився на неї.

— Який?

— Не закрити ворота.

— І не залишити їх відкритими.

— Так.

Вона підійшла до восьмих воріт.

Каель хотів піти за нею.

— Залишайся.

Він зупинився.

— Еліано…

— Цього разу я повинна сама.

Каель дивився на неї.

Потім кивнув.

— Я буду тут.

Еліана усміхнулася.

— Знаю.

Вона підійшла до воріт.

Усередині них вирували тисячі спогадів.

Дитинство.

Війни.

Кохання.

Смерті.

Люди.

Демони.

Відьми.

Безіменні.

Все, що коли-небудь було втрачено.

Еліана поклала долоню на прозору поверхню.

Її кров більше не була червоною.

Не була чорною.

Вона стала срібною.

Ейра з'явилася перед нею.

— Ти готова?

— Ні.

Ейра усміхнулася.

— Хороша відповідь.

— Чому?

— Ті, хто впевнені у всьому, зазвичай не розуміють наслідків.

Еліана подивилася на неї.

— Що я повинна зробити?

— Назвати своє рішення.

— Я не знаю правильного.

— Його не існує.

— Тоді?

Ейра сказала:

— Обери те, з чим зможеш жити.

Еліана заплющила очі.

Перед нею з'явився Каель.

Потім Серафіна.

Азраель.

Бабуся.

Ліан.

Нарен.

Навіть Перший.

Усі ті, хто був частиною її шляху.

Вона зробила вдих.

— Я не буду чиєюсь зброєю.

Срібне світло спалахнуло.

— Я не буду чиїмось ключем.

Ще сильніше.

— Я не буду чиїмось замком.

Восьмі ворота здригнулися.

— Я не буду чиєюсь дочкою тільки тому, що цього хочуть інші.

Серафіна заплакала.

Еліана продовжила:

— Я не буду чиєюсь власністю.

Вона подивилася на Каеля.

— І не вимагатиму, щоб хтось належав мені.

Каель усміхнувся.

— Тоді ким ти будеш?

Еліана відкрила очі.

— Собою.

Срібне світло вибухнуло.

Восьмі ворота не закрилися.