Глава 21. Ворота любові

Четверте світло з'явилося над Ліором.

Зелене.

Воно не освітлювало місто.

Навпаки — ніби витягувало з нього все світло.

Вулиці занурилися в темряву.

Навіть полум'я факелів стало тьмяним.

Еліана стояла посеред храму.

Каель — поруч.

Вони дивилися вгору.

— Чому ти боїшся? — запитала вона.

Каель мовчав.

— Ти сказав, що четверте ворота відкриває любов.

— Так.

— Тоді чому це тебе лякає?

Каель подивився на неї.

— Бо любов — це не те, що я вмію контролювати.

Еліана тихо усміхнулася.

— А ти звик усе контролювати?

— Я демон.

— Це не відповідь.

— Для мене — відповідь.

Вона взяла його за руку.

— Тоді сьогодні навчишся.

Каель подивився на їхні руки.

— Я боюся не воріт.

— А чого?

Він відповів не одразу.

— Втратити тебе.

Навколо них піднявся вітер.

Спочатку легкий.

Потім сильніший.

Серафіна відступила.

— Почалося.

Азраель, який щойно спустився до храму, подивився на зелене світло.

— Четверте ворота.

— Так, — сказала Серафіна.

— Ти знала, що воно буде саме таким?

— Так.

— І все одно привела їх сюди.

— У них немає іншого шляху.

Азраель подивився на Еліану.

— Є.

Серафіна похитала головою.

— Ні.

— Вони можуть повернутися.

— Повернення більше не існує.

Азраель стиснув меч.

— Ти завжди була вперта.

— А ти завжди запізнювався.

Вітер посилився.

Еліана побачила, як храм навколо неї розчиняється.

Каель зник.

Азраель зник.

Серафіна зникла.

Вона залишилася сама.

— Каелю?

Відповіді не було.

Еліана пішла вперед.

Перед нею виник будинок.

Старий.

Знайомий.

Будинок бабусі.

Двері відчинилися.

Всередині горіло світло.

— Еліано…

Вона завмерла.

Голос бабусі.

— Бабусю?

— Заходь.

Еліана зробила крок.

Потім другий.

У кімнаті сиділа бабуся.

Жива.

Молода.

Улюблене крісло.

Стіл.

Книга.

Все так, як було колись.

Еліана ледве стримувала сльози.

— Я сумувала.

Бабуся усміхнулася.

— Я знаю.

— Я хотіла повернутися.

— Ти можеш.

Еліана завмерла.

— Що?

— Залишся.

— Тут?

— Так.

— А Каель?

Бабуся подивилася на неї.

— Його не існує.

Еліана похитала головою.

— Існує.

— Він демон.

— Я знаю.

— Він забере тебе.

— Ні.

— Він знищить тебе.

— Ні.

Бабуся встала.

— Тоді чому ти боїшся його втратити?

Еліана мовчала.

— Бо ти любиш його.

Еліана опустила очі.

— Так.

Бабуся усміхнулася.

— Тоді ти вже програла.

Будинок зник.

Еліана стояла посеред темряви.

Перед нею — Каель.

Але він був не таким, як зараз.

Його очі були чорними.

На руках — кров.

За його спиною лежало місто.

Зруйноване.

Палаюче.

— Це станеться, — сказав він.

Еліана похитала головою.

— Ні.

— Я знищу тебе.

— Ні.

— Я вже знищив інших.

— Але не мене.

— Ти не зможеш мене зупинити.

Еліана підійшла ближче.

— Ти не він.

— Хто?

— Той, кого я бачу.

Каель усміхнувся.

— Ти думаєш, що знаєш мене?

— Так.

— Тоді подивись.

Він простягнув руку.

Еліана побачила його минуле.

Вогонь.

Кров.

Міста.

Людей.

Демонів.

Першого.

Каель стояв поруч із батьком.

Він був молодим.

Жорстоким.

Без жалю.

Він убивав.

Знищував.

Виконував накази.

Еліана побачила Неріс.

Місто, яке Каель колись знищив.

Вона побачила Серафіну.

І його самого.

— Я не хороший, — сказав Каель.

— Я знаю.

— Я робив жахливі речі.

— Я знаю.

— Тоді чому ти досі тут?

Еліана підійшла до нього.

— Бо я бачу не тільки минуле.

— А що?

— Тебе.

Вітер стих.

Каель стояв перед нею.

Справжній.

Він дивився їй в очі.

— Це було випробування?

— Не знаю.

— Я бачив тебе.

— Я теж.

— Ти бачила моє минуле.

— Так.

— І все одно залишилася.

Еліана кивнула.

— Так.

Каель торкнувся її обличчя.

— Чому?

— Бо любов не означає, що я не бачу твоїх помилок.

Пауза.

— Вона означає, що я бачу тебе цілком.

Каель мовчав.

Потім поцілував її.

Цього разу без страху.

Без сумнівів.

Без поспіху.

Еліана відповіла.

Їхній кровний зв'язок спалахнув.

Зелене світло над храмом стало яскравішим.

Але раптом Еліана відчула біль.

Вона відступила.

— Каелю…

— Що?

— Я бачу щось ще.

Перед ними з'явився інший образ.

Серафіна.

Вона стояла поруч із Каелем.

Але між ними був Азраель.

— Це минуле? — запитала Еліана.

Каель дивився на картину.

— Так.

Серафіна говорила:

— Якщо Еліана полюбить тебе…

Каель завмер.

— Що?

— Ворота відкриються.

Азраель дивився на неї.

— Ти не можеш цього знати.

— Можу.

— Чому?

Серафіна відповіла:

— Бо любов — це найсильніший зв'язок.

— І найнебезпечніший.

— Саме тому.

Картина змінилася.

Еліана побачила себе.

Старшу.

Каель лежав на землі.

Вона тримала його голову на руках.

Вона плакала.

А перед нею стояв Перший.

— Вибирай.

— Ні.

— Його або ворота.

Еліана кричала.

— Я не виберу!

Перший усміхнувся.

— Тоді я виберу за тебе.

Картина зникла.

Еліана важко дихала.

— Це майбутнє?

Каель похитав головою.

— Не обов'язково.

— Але може статися.

— Так.

— Тоді четверте ворота не перевіряє нашу любов.

Каель зрозумів.

— Воно перевіряє, чи дозволимо ми Першому використати її.