Глава 19. Той, кого боявся Перший

— Я прийшов за тобою.

Слова зависли над площею.

Каель не поворухнувся.

Еліана стояла за його спиною, відчуваючи, як їхній зв'язок напружується.

Не боляче.

Але тривожно.

Наче сама його душа намагалася попередити її.

Постать повільно вийшла з води.

Вона була високою.

Майже людською.

Її тіло здавалося зробленим із прозорого скла, всередині якого рухалися зорі.

Обличчя постійно змінювалося.

Чоловік.

Жінка.

Дитина.

Старий.

А потім знову — нічого.

Лише гладка поверхня.

Каель прошепотів:

— Немора.

Азраель різко підняв голову.

— Ти пам'ятаєш її?

— Я думав, що вона мертва.

Постать усміхнулася.

— Я ніколи не була живою.

Еліана подивилася на Азраеля.

— Хто вона?

Він не відповів.

— Батьку.

Азраель повільно сказав:

— Немора була першою істотою, яку створив не Перший.

— Тоді хто?

— Ніхто.

Еліана насупилася.

— Це неможливо.

— Саме тому вона небезпечна.

Немора засміялася.

— Азраель завжди боявся речей, яких не міг пояснити.

Азраель стиснув меч.

— Ти була замкнена.

— Так.

— Навіщо повернулася?

— Я не поверталася.

Вона подивилася на друге ворота.

— Ви відкрили шлях.

Каель зробив крок уперед.

— Чому ти прийшла за мною?

Немора мовчала.

Потім сказала:

— Бо ти останній.

Каель насупився.

— Останній хто?

— Син Першого, який ще має вибір.

Каель застиг.

Еліана відчула його емоції через зв'язок.

Страх.

Але не перед Неморою.

Перед самим собою.

— Що це означає? — запитала вона.

Немора подивилася на Еліану.

— Ти знаєш, що він зробив.

— Я знаю про перші ворота.

— Ні.

— Тоді скажи.

Немора підійшла ближче.

— Каель не просто відкрив ворота.

Каель заплющив очі.

— Досить.

— Він зробив більше.

— Я сказав досить.

— Він украв серце Першого.

Еліана завмерла.

— Що?

Каель різко повернувся.

— Це неправда.

Немора усміхнулася.

— Тоді покажи їй.

— Я не можу.

— Саме тому ти боїшся.

Еліана підійшла до Каеля.

— Подивись на мене.

Він не підняв очей.

— Каелю.

Він нарешті подивився.

— Я не хотів, щоб ти знала.

— Чому?

— Бо це змінить те, як ти мене бачиш.

— Я вже знаю, що ти відкрив перші ворота.

— Це не все.

— Тоді скажи.

Каель мовчав.

Азраель втрутився:

— Не тут.

Еліана повернулася до нього.

— Ні.

Вона підвищила голос.

— Я більше не піду за вами в темряву, не знаючи, куди ви мене ведете.

Каель опустив голову.

— Я вкрав частину сили Першого.

Тиша.

— Навіщо?

— Щоб зупинити його.

— І що сталося?

Каель подивився на свою руку.

— Я не зміг її знищити.

— Де вона?

— У мені.

Чорний знак на грудях Каеля спалахнув.

Еліана відчула жар.

— Тому Перший може через тебе дістатися до мене.

— Так.

— Тому він хоче тебе повернути.

— Так.

— І тому Немора прийшла за тобою.

— Так.

Еліана тихо сказала:

— Чому ти мені не сказав?

Каель відповів:

— Бо хотів хоча б один раз бути для тебе просто Каелем.

Її серце стислося.

Вона підійшла ближче.

— Ти для мене ним і є.

— Навіть після цього?

— Особливо після цього.

Каель подивився на неї.

Еліана взяла його за руку.

— Ми не тікаємо одне від одного.

Він ледь усміхнувся.

— Разом.

Немора дивилася на них.

— Ви справді думаєте, що ваша любов щось змінить?

Еліана повернулася.

— Так.

— Наївно.

— Можливо.

— Любов — це прив'язка.

— Або сила.

Немора нахилила голову.

— Ти говориш як Серафіна.

Еліана завмерла.

— Ти її знала?

— Я знала її краще, ніж ти думаєш.

— Що ти знаєш?

Немора подивилася на Азраеля.

— Запитай його.

Азраель мовчав.

— Батьку?

Нарешті він сказав:

— Серафіна зустрічалася з Неморою.

— Коли?

— До твого народження.

— Навіщо?

— Вона шукала спосіб врятувати тебе.

— І знайшла?

Немора відповіла:

— Так.

Еліана зробила крок до неї.

— Який?

— Восьме ворота.

Азраель різко підняв меч.

— Не смій.

Немора подивилася на нього.

— Ти боявся, що вона дізнається.

— Я боявся, що Перший дізнається.

— Він уже знає.

Азраель завмер.

— Саме тому друге ворота відкрилися.

Еліана відчула, як земля під ногами здригнулася.

Синє світло другої вежі стало яскравішим.

Річка над містом почала обертатися.

Із води з'явилися десятки рук.

Люди на площі закричали.

Ліра натягнула арбалет.

— Треба щось робити!

Каель подивився на Немору.

— Як закрити друге ворота?

— Ніяк.

— Що?

— Воно вже не ворота.

— Тоді що?

Немора подивилася на Еліану.

— Це дзеркало.

Еліана насупилася.

— Дзеркало чого?

— Тебе.

Вода перед Еліаною стала гладкою.

На її поверхні з'явилося відображення.

Але це була не Еліана.

Там стояла маленька дівчинка.

Семирічна.

Та сама.

Вона дивилася на неї.

— Ти мене покинула.

Еліана відчула біль.

— Ні.

— Ти виросла.

— Так.

— А мене залишила.

— Я не могла тебе забрати.

Дівчинка усміхнулася.

— Але я можу забрати тебе.

Вода піднялася.

Каель схопив Еліану за плечі.

— Не дивись!

— Я повинна.

— Це Перший.

— Ні.

Немора похитала головою.

— Це не він.

Еліана подивилася на неї.

— Тоді хто?

— Твоя пам'ять.

Дівчинка у воді простягнула руку.

— Я — та частина тебе, яку він не зміг забрати.