Глава 17. Перші ворота

— Я.

Одне слово.

Але після нього місто ніби перестало дихати.

Азраель стояв посеред площі, тримаючи чорний меч.

Каель дивився на нього.

— Що ти зробив?

Азраель не відповідав.

Над ними перше ворота розкривалося все ширше.

За ним не було ні неба, ні землі.

Лише величезна червона безодня.

Звідти долинув гул.

Низький.

Древній.

Такий, що камінь під ногами почав тріскатися.

Еліана зробила крок до Азраеля.

— Ти відкрив перші ворота?

— Так.

— Навіщо?

Азраель заплющив очі.

— Щоб повернути того, кого не мав права повертати.

Каель стиснув меч.

— Першого.

Азраель кивнув.

— Я думав, що зможу контролювати його.

— Ти знав, ким він був.

— Я знав, що він мій батько.

— Це не відповідь!

Каель підняв голос.

— Ти знав, що він знищує світи!

Азраель подивився на нього.

— Я знав лише легенди.

— А тепер?

— Тепер я знаю правду.

Перший крокнув до них.

— Нарешті.

Азраель повернувся.

— Ти не отримаєш її.

Перший усміхнувся.

— Ти вже віддав мені її.

— Ні.

— Ти віддав мені її матір.

Еліана завмерла.

Каель різко подивився на Азраеля.

— Що він має на увазі?

Азраель мовчав.

Еліана відчула, як її руки затремтіли.

— Азраелю…

Він подивився на неї.

— Серафіна не стала частиною печатки випадково.

— Я знаю.

— Ні.

Його голос став тихим.

— Ти не знаєш.

Азраель підійшов ближче.

— Печатка мала бути створена з двох речей.

— Яких?

— Крові того, хто належить двом світам.

Він подивився на Еліану.

— І життя того, хто добровільно віддасть себе заради цієї крові.

Еліана відчула холод.

— Моя мати.

— Так.

Каель похитав головою.

— Ні…

Азраель подивився на нього.

— Вона знала.

— Ти дозволив їй це зробити?

— Я намагався зупинити.

— Але не зміг.

— Ні.

Каель відвернувся.

Еліана підійшла до нього.

— Каелю.

Він не відповів.

— Подивись на мене.

Він повільно підняв очі.

У них був біль.

— Я любив її.

— Я знаю.

— І не зміг врятувати.

Еліана взяла його за руку.

— Ти врятував мене.

— Цього недостатньо.

— Для мене — достатньо.

Він заплющив очі.

Їхній зв'язок відгукнувся теплом.

Раптом перше ворота здригнулося.

З нього почали виходити істоти.

Вони були схожі на людей, але замість облич мали гладку чорну поверхню.

Ліра підняла арбалет.

— Їх багато.

Азраель витягнув меч.

— Це не слуги Першого.

Каель подивився на нього.

— Тоді хто?

— Те, що залишилося від тих, кого він забрав.

Еліана подивилася на істот.

Вони йшли повільно.

Не атакували.

Просто дивилися.

— Вони живі?

Азраель відповів:

— Частково.

Одна істота підійшла ближче.

І раптом заговорила.

Голос був жіночим.

— Допоможи…

Еліана здригнулася.

— Вони говорять.

— Не слухай, — сказав Каель.

— Але вони просять допомоги.

— Це пастка.

Істота знову сказала:

— Допоможи…

Еліана зробила крок.

Каель схопив її за руку.

— Ні.

— Каелю…

— Я знаю цей голос.

Вона подивилася на нього.

— Чий?

Каель зблід.

— Серафіни.

Еліана застигла.

— Це моя мати?

— Ні.

— Ти щойно сказав…

— Це її голос.

Каель дивився на істоту.

— Перший забрав спогади тих, кого поглинув.

Азраель додав:

— Він використовує їхні голоси.

Еліана стиснула зуби.

— Тоді я не дозволю йому використати її.

Вона підняла руку.

Червоне світло спалахнуло в долоні.

Але цього разу вона не атакувала.

Вона направила силу до істоти.

Темна оболонка почала тріскатися.

Каель крикнув:

— Еліано, зупинися!

Вона не послухала.

Істота впала на коліна.

Чорна оболонка розсипалася.

Під нею була людина.

Молода жінка.

Вона підняла очі.

— Дякую…

А потім зникла.

Еліана важко дихала.

— Я можу їх звільняти.

Азраель дивився на неї.

— Ти не просто замок.

— Що?

— Ти можеш повертати те, що Перший забрав.

Каель подивився на нього.

— Ти знав?

— Ні.

Еліана стиснула руку.

— Тоді ми можемо зупинити його.

Перший засміявся.

— Ти думаєш, що можеш?

Його голос пролунав прямо над ними.

— Ти лише дитина, яка грається з кров'ю.

Еліана подивилася вгору.

— Ні.

Її очі спалахнули.

— Я та, хто закриє ці ворота.

Перше ворота відповіло.

Червоне світло стало яскравішим.

Вулицями пройшла хвиля темряви.

Люди падали на землю.

Ліра ледве втрималася на ногах.

— Що це?

Азраель крикнув:

— Він намагається знайти печатку!

— Але печатка — Еліана! — сказала Ліра.

— Не зовсім.

Азраель дивився на неї.

— Печатка — це її життя.

Еліана почула ці слова.

— Моє життя?

— Якщо ти помреш, сім воріт відкриються повністю.

Каель різко повернувся до нього.

— Тому Перший не атакує її напряму.

— Так.

— Він хоче змусити її саму зняти печатку.

Азраель кивнув.

— Або змусити когось іншого зробити це.

Еліана подивилася на Каеля.

Він зрозумів.

— Ні.

— Що?

— Він хоче використати мене проти тебе.

Еліана мовчала.

Перший знову заговорив.

— Каелю…

Каель підняв голову.

— Я пам'ятаю, як ти стояв біля неї.

Перед очима Каеля виник спогад.

Семирічна Еліана.

Він тримає її руку.

Вона плаче.

— Не йди.

— Я не піду.

— Обіцяєш?

— Обіцяю.

Перший прошепотів:

— Ти дав їй обіцянку.

Каель стиснув зуби.

— Так.

— А тепер поруш її.