Глава 16. Син Першого

— Саме цього я й хотів.

Голос Першого прокотився підземеллям.

Каміння затремтіло.

Стіни вкрилися тонкими чорними тріщинами, а з них почала сочитися темрява.

Еліана стояла за спиною Каеля.

Вона чула його дихання.

Швидке.

Важке.

Він боявся.

Але не відступав.

— Каелю…

— Не рухайся.

— Я не збираюся тебе залишати.

— Еліано, цього разу все інакше.

— Для мене нічого не інакше.

Він обернувся.

Їхні погляди зустрілися.

На мить навколо нікого не існувало.

Ні Першого.

Ні війни.

Ні Ліора.

Лише вони.

Каель простягнув руку.

Еліана взяла її.

Їхній кровний зв'язок спалахнув.

І цього разу біль не прийшов.

Прийшло тепло.

— Разом, — прошепотіла вона.

Каель стиснув її пальці.

— Разом.

У центрі кімнати відкрилася чорна тріщина.

З неї повільно вийшла постать.

Спочатку — ноги.

Потім руки.

Плечі.

Обличчя.

Перший.

Він був схожий на людину, але тільки здалеку.

Його шкіра була надто блідою.

Очі — абсолютно чорними.

А за спиною рухалася тінь, яка не підкорялася законам простору.

Вона жила окремо від нього.

Перший подивився на Каеля.

— Сину.

Каель не відповів.

— Ти виріс.

— Я давно перестав бути твоїм сином.

Перший усміхнувся.

— Кров не питає дозволу.

— Я відрікся від неї.

— Від мене?

— Від того, ким ти став.

Перший перевів погляд на Еліану.

— А ти…

Еліана відчула, як її долоня почала пекти.

— Не називай мене так, ніби знаєш мене.

— Я знаю тебе краще, ніж ти сама.

— Тоді скажи, хто я.

Перший мовчав кілька секунд.

— Ти — остання дитина двох світів.

Еліана похитала головою.

— Цього недостатньо.

— Ти хочеш правду?

— Так.

— Тоді запитай свого коханого, чому твоя мати зробила вибір.

Каель різко ступив вперед.

— Не смій.

Перший усміхнувся.

— Ти досі боїшся її правди.

Еліана подивилася на Каеля.

— Якої правди?

— Не слухай його.

— Чому?

— Бо він хоче, щоб ти сумнівалася в мені.

Перший тихо засміявся.

— Ні.

Він підняв руку.

Навколо них з'явилися десятки картин.

Спогади.

Серафіна.

Азраель.

Каель.

Маленька Еліана.

І будинок її бабусі.

— Я хочу, щоб вона згадала.

Еліана побачила себе.

Семирічну.

Вона сиділа на підлозі своєї кімнати.

Перед нею стояли сім чорних свічок.

Дитячі руки тремтіли.

— Каелю…

Нічого.

Вона повторила:

— Каелю…

Полум'я здригнулося.

Тінь за її спиною наблизилася.

— Він не прийде.

Дівчинка заплакала.

— Прийде.

— Він покинув тебе.

— Ні.

— Усі залишають тебе.

Еліана заплющила очі.

— Каелю!

Полум'я вибухнуло.

І він з'явився.

Молодший.

Але все одно той самий.

Він став між дівчинкою та тінню.

— Відійди від неї.

Перший зупинився.

— Ти?

Каель подивився на нього.

— Вона моя відповідальність.

— Вона нічого тобі не винна.

— А я їй — винен.

Перший нахилив голову.

— Ти ще не знаєш, що саме вона зробить із тобою.

Каель узяв маленьку Еліану за руку.

— Мені байдуже.

Спогад зник.

Еліана стояла посеред підземелля.

По її щоках текли сльози.

— Я пам'ятаю.

Каель дивився на неї.

— Що?

— Ти справді прийшов.

— Так.

— Ти захистив мене.

— Так.

— Але чому Перший не забрав мене тоді?

Каель мовчав.

Перший відповів:

— Тому що вона зробила те, чого не робив ніхто до неї.

Еліана подивилася на нього.

— Що?

— Вона вибрала.

— Що саме?

Перший подивився на Каеля.

— Вона вибрала його.

Каель стиснув кулак.

— Ні.

— Так.

— Вона була дитиною.

— Але вибір був її.

Еліана відчула холод.

— І що це означає?

Перший наблизився.

Каель став між ними.

— Не підходь.

— Ти не розумієш, синку.

— Я розумію достатньо.

— Ти думаєш, що захищаєш її.

Перший подивився на Еліану.

— Насправді ти лише тримаєш двері зачиненими.

Еліана згадала слова з одинадцятої глави.

Ти не відкриваєш ворота. Ти тримаєш їх закритими.

Вона повільно сказала:

— Я — печатка.

Перший кивнув.

— Так.

— Тоді навіщо я тобі?

— Бо кожна печатка має слабке місце.

— І ти його знаєш?

— Я його створив.

Еліана подивилася на Каеля.

— Що він має на увазі?

Перший усміхнувся.

— Ваш зв'язок.

Каель завмер.

— Ні.

— Твоя душа прив'язана до її крові.

— І що?

— Якщо я не можу зламати печатку…

Перший простягнув руку.

— Я зламаю того, хто тримає її.

Чорна енергія вдарила в Каеля.

— КАЕЛЬ!

Він відлетів до стіни.

Еліана кинулася до нього.

— Каелю!

Він намагався підвестися.

На його грудях розповзався чорний знак.

— Не торкайся мене.

— Чому?

— Він може перейти на тебе.

— Мені байдуже!

Вона поклала руку йому на груди.

Її кров спалахнула.

Чорний знак почав зникати.

Перший нахилив голову.

— Цікаво.

Еліана відчула, як сила виходить із неї.

Каель схопив її зап'ястя.

— Досить.

— Ні.

— Еліано!

— Я не дозволю йому забрати тебе.

Перший дивився на них.

І вперше його обличчя стало серйозним.

— Саме це і є ваша слабкість.

Згори почувся вибух.

Підземелля затремтіло.

Ліра.

Еліана підняла голову.

— Ліра…

Каель спробував піднятися.

— Треба повертатися.

— Ні.

Перший посміхнувся.

— Пізно.

Еліана відчула присутність ще когось.

Із темного проходу почувся голос: