Глава 10. Угода, якої не було

Чорне полум'я розірвало тишу храму.

Каель кинувся вперед.

Його меч зіткнувся з темною зброєю Ардена.

Удар був настільки сильним, що кам'яна підлога під їхніми ногами вкрилася тріщинами.

Еліана відступила.

— Ліро!

— Я тут!

— Забери книгу!

Ліра кинулася до постаменту.

Але книга вже не лежала на ньому.

Вона зависла в повітрі.

Сторінки перегорталися самі.

Арден відбив удар Каеля й відкинув його до стіни.

— Ти став слабшим.

Каель піднявся.

— А ти став дурнішим.

— Я нарешті зрозумів, ким ти є.

— І ким же?

Арден посміхнувся.

— Тим, хто приречений убити власну кров.

Каель завмер.

Цієї секунди вистачило.

Арден ударив.

Каель упав.

— Каелю!

Еліана підняла руку.

Темна хвиля вдарила в Ардена.

Він відлетів до протилежної стіни.

— Не чіпай його!

Арден повільно підвівся.

На його обличчі з'явилася усмішка.

— Ось вона.

— Хто?

— Сила.

Він подивився на її долоню.

— Тепер я розумію, чому Королева так довго чекала.

Еліана стиснула кулак.

— Я не віддам тобі книгу.

— Ти не розумієш.

Арден показав на неї.

— Книга не належить мені.

Потім показав на Каеля.

— І не належить йому.

Його палець зупинився на Еліані.

— Вона належить тобі.

Книга різко впала.

Еліана підхопила її.

У ту саму мить біль пронизав руку.

Вона закричала.

Сторінки почали світитися.

А на першій сторінці з'явилися нові слова.

«Угода була укладена до народження носія.»

Еліана завмерла.

— Яка угода?

Каель повільно підвівся.

— Еліано...

— Яка угода?!

Він мовчав.

— Каелю!

Він подивився їй в очі.

— Між мною та твоєю матір'ю.

— Ти казав, що це була просто обіцянка.

— Я помилявся.

— Ти брехав.

— Я намагався захистити тебе.

— Від правди?

— Так.

Еліана стиснула книгу.

— Розкажи.

Каель подивився на Ардена.

— Не тут.

— Ні.

Еліана похитала головою.

— Саме тут.

Каель заплющив очі.

— Твоя мати знала, що ти народишся.

Еліана завмерла.

— Що?

— Вона знала про пророцтво ще до твого народження.

— І?

— Вона попросила мене дати клятву.

— Яку?

Каель тихо сказав:

— Що я захищатиму тебе.

Еліана дивилася на нього.

— Усе життя?

— Поки ти не зможеш захистити себе сама.

— А що я мала зробити?

— Відкрити сьомі ворота.

Вона відступила.

— Тобто ти був поруч зі мною не випадково.

— Ні.

— Ти шукав мене?

— Так.

— Скільки?

— Дев'ятнадцять років.

Еліана відчула, як у неї перехопило подих.

— Ти знав, де я?

— Ні.

— Тоді як?

— Я відчував тебе.

— Через кров?

Каель кивнув.

— Через угоду.

Еліана дивилася на нього так, ніби бачила вперше.

— Тоді чому ти з'явився лише зараз?

— Твоя сила була запечатана.

— Хто зняв печатку?

Каель подивився на книгу.

— Ти.

Арден раптом засміявся.

— Нарешті.

Каель повернувся.

— Що?

— Ви обоє почали розуміти.

Арден підняв руку.

Книга вирвалася з рук Еліани.

— Віддай!

— Вона сама прийшла до мене.

Книга відкрилася.

На сторінках з'явилися чорні символи.

Арден прочитав:

— «Кров відкриває. Тінь веде. Серце обирає».

Він подивився на Каеля.

— Ти знаєш, що це означає.

Каель відповів:

— Так.

— Скажи їй.

— Ні.

Арден посміхнувся.

— Тоді скажу я.

Він повернувся до Еліани.

— Щоб закрити сьомі ворота, потрібна жертва.

Еліана мовчала.

— Твоя кров відкриє їх.

— А що закриє?

Арден подивився на Каеля.

— Його смерть.

Тиша.

Еліана повільно повернула голову.

Каель стояв нерухомо.

— Це правда?

Він не відповів.

— Каелю.

— Так.

Еліана відчула, як усе навколо ніби перестало існувати.

— Тому твоя мати сказала, що я повинна вибрати.

— Так.

— Врятувати тебе або себе.

— Так.

— І ти збирався мовчати?

— Так.

— Навіть якби ми закохалися?

Каель заплющив очі.

— Особливо тоді.

Еліана дивилася на нього.

— Ти знав, що це може статися.

— Так.

— І все одно залишився.

Каель відкрив очі.

— Так.

— Чому?

Його голос став майже пошепки.

— Бо я вже не можу піти.

Еліана зробила крок до нього.

— Чому?

Каель подивився на знак на її долоні.

— Бо тепер ти для мене важливіша за моє життя.

Арден підняв книгу.

— Як зворушливо.

Каель повернувся.

— Ти ще тут?

— Я чекаю на найкращу частину.

— Яку?

— Коли вона зрозуміє, що ти брешеш.

Еліана насупилася.

— Про що?

Арден посміхнувся.

— Твій зв'язок із ним не був створений твоєю матір'ю.

Каель зблід.

— Замовкни.

— Вона повинна знати.

— Ні.

— Вона має право.

Еліана подивилася на Каеля.

— Що він має на увазі?

Арден відповів:

— Угода між ними була лише захистом.

Він зробив паузу.

— Але справжній зв'язок виник пізніше.

Еліана відчула холод.

— Коли?

Арден подивився на їхні руки.

— Коли він уперше торкнувся твоєї крові.

Каель опустив погляд.

— Це неможливо.

— Ти знаєш, що можливо.

Арден усміхнувся.

— Він не просто став твоїм захисником.

— Тоді ким?

— Твоїм якорем.

Еліана нічого не розуміла.

— Що це означає?

Арден відповів:

— Якщо сьомі ворота відкриються, Королева зможе використати тебе.

— А Каель?

— Каель — єдиний, хто може втримати твою душу в цьому світі.

Еліана подивилася на Каеля.

— Тому ми пов'язані?

— Так.

— Ти знав?