Глава 6. Королева Порожнечі

— Тепер ми справді маємо тікати.

Каель стиснув руку Еліани й потягнув її за собою.

Вона ледве встигала за ним.

— Каелю! Хто така Королева Порожнечі?!

— Не зараз.

— Ти постійно кажеш «не зараз»!

— Тому що зараз вона може нас почути!

— Хай чує!

Каель різко зупинився.

Його золоті очі спалахнули.

— Вона вже чує.

Еліана замовкла.

Навколо них почало змінюватися місто.

Чорні будинки вкривалися тріщинами.

Вікна одне за одним темніли.

А в небі над Нерісом з'явилося величезне чорне коло.

Наче хтось вирізав шматок самого неба.

Незнайомець із золотими очима стояв посеред вулиці й дивився вгору.

— Вона прийшла, — прошепотів він.

Каель повернувся до нього.

— Ти залишаєшся.

— Я не можу піти.

— Тоді помри ще раз.

Незнайомець усміхнувся.

— Як завжди, Каелю.

Еліана смикнула Каеля за руку.

— Нам справді треба йти.

— Так.

Вони побігли.

Вулиці Нерісу здавалися нескінченними.

Кожен поворот приводив до нового провулка.

Кожна будівля була схожа на попередню.

Еліана вже не розуміла, куди вони прямують.

— Куди ми йдемо?!

— До виходу.

— А де він?!

— Я шукаю.

— Ти сказав, що знаєш це місто!

— Я знав його тисячу років тому!

— Чудово!

— Якщо хочеш, можу зупинитися й почекати, поки ти прокоментуєш ситуацію ще раз!

— Я просто хочу знати, чи ми взагалі виживемо!

Каель подивився на неї через плече.

— Я роблю все, щоб так і було.

— Тоді не приховуй від мене правду!

Він зупинився.

— Яку саме?

— Про мого батька.

Каель мовчав.

— Ти знаєш, хто він.

— Я знаю, ким він був.

— Це не те саме.

— Для тебе зараз різниця не має значення.

— Для мене має!

Еліана вирвала руку.

— Усе моє життя я думала, що моя мати померла, залишивши мене саму. Потім виявилося, що вона була частиною якоїсь печатки. Тепер ти кажеш, що мій батько був не людиною. А ти знав їх обох!

Каель дивився на неї.

— Я не знав твого батька так, як ти думаєш.

— Але знав.

— Так.

— І мовчав.

— Так.

Еліана відчула, як усередині піднімається злість.

— Чому?

Каель не відповів.

— Чому, Каелю?!

— Тому що він убив твою матір.

Тиша.

Навіть місто навколо них ніби завмерло.

Еліана повільно прошепотіла:

— Що?

Каель дивився їй прямо в очі.

— Твій батько вбив твою матір.

— Ти брешеш.

— Ні.

— Тоді чому ти сказав, що вона стала частиною печатки?

— Бо це було після.

Еліана похитнулася.

— Що сталося?

Каель опустив погляд.

— Він прийшов до неї в ніч, коли ти народилася.

— Навіщо?

— Щоб забрати тебе.

— Хто він?

Каель довго мовчав.

Потім сказав:

— Його звали Азраель.

Ім'я прозвучало так, ніби саме місто його боялося.

Еліана повторила:

— Азраель...

Каель кивнув.

— Він був одним із перших.

— Одним із перших кого?

— Демонів.

Еліана відчула холод.

— І він був моїм батьком?

— Так.

— Тоді хто моя мати?

— Відьма.

— А я?

Каель підійшов ближче.

— Ти їхня дитина.

— Це я вже зрозуміла.

— Ні.

Він подивився їй у очі.

— Ти не наполовину відьма і не наполовину демон.

Еліана нічого не сказала.

— Ти щось третє.

Гуркіт над містом змусив їх обох підняти голову.

Чорне коло в небі стало більшим.

З нього почав падати попіл.

Еліана простягнула руку.

Попіл торкнувся її шкіри.

Він був холодним.

— Це вона?

Каель кивнув.

— Королева Порожнечі.

— Вона демон?

— Ні.

— Тоді хто?

— Я не знаю.

— Ти жартуєш?

— Я серйозно.

— Ти казав, що навіть демони її бояться.

— Тому що вона не демон.

— А що тоді?

Каель подивився на небо.

— Порожнеча.

Еліана не зрозуміла.

— Це не відповідь.

— Порожнеча — це те, що існувало до нашого світу.

— До людей?

— До демонів.

— До всього?

— Майже.

Еліана відчула, як знак на її долоні починає пекти.

— Чому вона хоче мене?

Каель подивився на знак.

— Тому що ти можеш відкрити те, що вона не здатна відкрити сама.

— Сьомі ворота?

— Так.

— А якщо я їх не відкрию?

Каель похитав головою.

— Тоді вона спробує змусити тебе.

— Як?

Каель не встиг відповісти.

Перед ними з'явилася жінка.

Вона стояла посеред дороги.

Бліда шкіра.

Довге чорне волосся.

Плаття, яке рухалося, хоча вулицею не дув вітер.

Її очі були повністю чорними.

Еліана зупинилася.

— Це вона?

Каель витягнув меч.

— Назад.

Жінка усміхнулася.

— Каелю.

Його рука здригнулася.

— Королево.

Еліана подивилася на нього.

Він знав її.

Жінка перевела погляд на Еліану.

— Я чекала на тебе.

— Чому?

— Тому що твоя мати пообіцяла, що ти прийдеш.

Еліана зробила крок вперед.

— Ти знала мою матір?

— Знала.

— Що з нею сталося?

Королева усміхнулася.

— Твоя мати пожертвувала собою заради тебе.

— Це я вже знаю.

— Ні.

Її голос став тихішим.

— Ти не знаєш, заради кого вона насправді це зробила.

Еліана відчула, як серце пропустило удар.

— За кого?

Королева подивилася на Каеля.

— За нього.

Каель стиснув щелепи.

— Не слухай її.

— Чому?

— Бо вона говорить правду лише настільки, щоб змусити тебе повірити в брехню.

Королева засміялася.

— Ти досі захищаєш її.

— Вона не твоя.

— Вона належить своєму походженню.

— Вона нікому не належить.

На мить у погляді Королеви з'явилося щось схоже на здивування.

Потім вона сказала:

— Ось чому ти її боїшся.

Каель не відповів.