Розділ 1
Поліна
Кажуть, усе велике починається з дрібниць. Зламаний ніготь, запізнення на маршрутку, пролита кава. Але у моєму випадку кінець світу почався з простого повідомлення у телеграмі, яке висвітилось на екрані мого ноутбука о десятій ранку.
Поль, привіт. Ми тут переглянули бюджети на наступний квартал і вирішили повністю відмовитись від послуг фрілансерів. Проєкти з просування брендів передаємо штатному маркетологу. Дякуємо за співпрацю, успіхів тобі!
Я сиділа на підвіконні другого поверху свого будинку, затиснувши в пальцях чашку уже з холодним чаєм, і безцільно дивилась на екран. «Успіхів тобі!». Як зручно загорнути звільнення у дешеву обгортку з побажанням. Рекламна агенція, на яку я віддалено працювала майже рік, пишучи тексти та вираховуючи найкращий час для публікацій, просто викинула мене за борт.
Двадцять один рік – це чудовий вік. Вік, коли ти маєш підкорювати світ, запускати вірусні тренди в мережі, дихати на повні груди й вірити, що все найкраще попереду. Замість цього я мала в кишені нуль перспектив і страх перед майбутнім, який розбивав мене.
Тут, у невеликому прикарпатському містечку, знайти хорошу роботу в діджитал-сфері було ще тим квестом. Навколо гори, ліси, тихі вулички, де всі знають одне одного в обличчя, та спокійне, майже сонне життя.
Я завжди була романтиком. Невиправданим, наївним романтиком, який шукав таємні знаки всесвіту. Я свято вірила, що десь там, у заплутаних лабіринтах долі, на мене чекає те саме – справжнє, щире, довге кохання. Але реальність раз за разом била мене прямо у ребра. Моє перше підліткове кохання закінчилось розбитим серцем, коли хлопець почав зі мною зустрічатись через спір із друзями. Я закохалась, а він виставив мене на посміховисько.
А теперішні стосунки з Максимом… Що ж, вони тривали вже два роки, але останнім часом більше нагадували звичку. Макс винаймав квартиру ближче до центру,постійно зникав на своїй роботі, забував телефонувати й дедалі частіше дивився крізь мене…ніби мене вже давно не було поруч.
Я зробила ковток чаю і перевела погляд на вікно. Де поділась та Поліна Ковальчук, яка колись мріяла створювати масштабні рекламні проєкти й вірила в чудеса? Вона загубилась десь між спробами заробити на життя та глухим розчаруванням у власних ілюзіях.
Телефон на підвіконні раптом завібрував, змусивши мене здригнутися.
- Карін, привіт, - тихо відповіла я, намагаючись надати голосу бадьорості.
- Поль! Сьогодні о шостій фінальна примірка моєї сукні в ательє! Ти маєш бути там як мій головний критик і найкраща подруга. І взагалі, Олег сказав, що його родичі вже починають з`їжджатися на весілля. Навіть його двоюрідний брат прилетів з-за кордону. Кажуть, відкрив якусь мегакруту агенцію в столиці, ходить такий поважний, суворий бізнесмен. Олег від нього в захваті, а я вже божеволію від цих Гордієнків! Давай, збирайся і вибирайся зі свого затишного гніздечка, мені потрібна твоя підтримка!
- Я буду, Каріно. Обов'язково буду, - пообіцяла я, закриваючи вкладку на ноутбуці.
За годину я вже стояла в невеликому, але затишному весільному ательє на центральній вулиці. Пахло дорогою тканиною, лавандовим освіжувачем та кавою. Каріна крутилася перед величезним дзеркалом у три боки.
- Полю, ну скажи чесно, спина не занадто відкрита? Мама Олега як побачить, у неї ж серцевий напад станеться! - панікувала подруга, намагаючись розгледіти себе з усіх боків.
- Твоя спина неймовірна, і сукня сидить ідеально, - щиро посміхнулася я, підходячи ближче й поправляючи сітку на її плечі. - Ти будеш найкрасивішою нареченою. А Гордієнки... ну, їм просто пощастило з тобою.
- Ой, не знаю, - зітхнула Каріна, сідаючи на пуфик. - Вони всі такі... породисті, чи що? Дивляться на світ так, ніби всі їм винні гроші. Особливо цей його брат Денис, який приїхав. Олег каже, що він у свої двадцять три роки керує величезними бюджетами, а характер кремінь, жодних емоцій, тільки бізнес. Мені вже страшно з ним за столом сидіти. До речі, а Максим твій де? Ти його сьогодні бачила?
Питання про Максима змусило мою посмішку згаснути.
- Ні, він написав, що має багато замовлень в автомайстерні. Останнім часом ми майже не бачимося. А сьогодні... зранку мене ще й з роботи звільнили, Каріш. Проєкти закрили.
Каріна зойкнула і ледь не підскочила, забувши про шпильки:
- Що?! Оці столичні сноби тебе звільнили? Полю, ти ж їм найкращі охоплення робила! Ну нічого, чуєш? Не смій плакати. Попереду весілля, розвієшся, а там щось придумаємо. Головне вірити, що все це не просто так. Може, доля звільнила тобі місце для чогось набагато більшого?
Я сумно кивнула. Мені так хотілося вірити її словам. Хотіла вірити, що мої стосунки з Максимом - це те саме тихе укриття, де я можу сховатися від усіх штормів реального світу. Що коли я прийду до нього, він міцно обійме мене, заспокоїть, і всі ці проблеми з роботою здадуться дрібницею.
- Гаразд, Каріш, мені вже час, - я ніжно стиснула її плече. - Скоро побачимось. І пам`ятай - ти неймовірна наречена!
#6828 в Любовні романи
#2946 в Сучасний любовний роман
#1750 в Жіночий роман
Відредаговано: 18.11.2026