Глава 21
Юля! Юля! Юля! ... Раз за разом ніби відбійним молотком відбивалося у моїй голові. Моїм подарунком була ... Юля. Як же страшно у це повірити. Я взагалі не хочу у це вірити. От життя дивна штука. Я не міг навіть на секунду уявити, що мої найкращі друзі здатні на таку підлість. Хотілося убити обох одразу, та один і так бориться за життя.
Кілька хвилин я стояв розглядаючи Ярослава. Зараз не найкращий час з'ясовувати стосунки. Хоча руки самі чешуться додати йому кілька яскравих синців. Як можна було додуматися до такого? Як можна було зважитися на таке? Та якщо Ден був під кайфом, то думати просто не було чим, а Ярослав просто пішов у нього на повідку. Його простодушність завжди грає проти нього злий жарт. От виродки, а ще кращими друзями називаються. Я завжди вважав їх обох своїми братами.
--- Бажаю тобі швидкого одужання, а потім, коли станеш на ноги, ... розіб'ю пики ... обидвом.
Гримнувши дверима я вилетів з палати наче куля. Сам не знав куди іду, просто машинально рухався вперед. Отямився лише коли сидів у машині міцно стискаючи кермо. Злість просто зашкалювала. Ще ніколи мені не було так погано на душі. Ще ніколи у мені не було стільки розпачу і ненависті одночасно.
Виникло бажання втопити думки у алкоголі. Просто напитися до поросячого стану, але це не згладить моєї вини перед Юлею, не залікує її рани, та й мені не допоможе. По собі знаю, що цей метод не вирішує проблеми, а лише створює нові.
Як мені тепер бути з Юлею? Чому вона не розповіла мені, що саме я став для неї вироком на все життя? Я найогиднішим способом забрав її невинність. Я зруйнував її юність, віру у доброту і любов. Хоч це і було не умисно та моєї вини тут найбільше. Якби тієї жахливої ночі я не був п'яним, нічого б не сталося.
Невже Юля боїться мене? Бідолашна ні в чому не винна дівчинка. Зовсім випадково опинилася у руках трьох перевертнів. Я пам'ятаю ту ніч, пам'ятаю у найменших деталях, як усе було між нами. Юля була незайманою, а я вважав, що вона прийшла продати свою невинність. Ідіот! Який же я ідіот. Як тепер дивитись їй у очі, коли все знаю? Як же вона мене мабуть, ненавидить? А я ще ліз до неї зі своїми поцілунками. Нам просто необхідно поговорити. Я маю попросити вибачення у неї. Та чи можна таке пробачити? Я спробую! Витягнувши телефон дивлюся на екран. Ми разом. Такі веселі ... Юля --- світлий, усміхнений янгол і я --- чудовисько з її нічних кошмарів. Набираю номер і майже одразу чую такий уже до болю добре знайомий голос.
--- Слухаю Владе, щось термінове? Я саме збираюся на роботу. А ти, ... тобто ви? Де зараз?
Щось стисло у грудях і не дає вимовити жодного слова. Може тому, що я не знаю, як підібрати потрібне. Поборовши грудку у горлі все таки наважуюся заговорити.
--- Юль, можна я приїду до тебе? Нам з тобою конче потрібно поговорити.
--- Щось трапилось? У вас голос просто якись дивний. Сумний чи наляканий? Якісь проблеми на роботі чи вдома?
--- Нам просто треба поговорити. Дозволь приїхати, будь ласка. Чи твоя мама сьогодні вдома? --- ігнорую її запитання, знову питаючи дозволу приїхати.
--- Ні, мама на роботі, а я саме теж збиралася їхати у офіс. У нас є заплановані зустрічі. Сподіваюся ви не забули?
--- Я зараз подзвоню і все перенесу на завтра. Наша розмова важливіша за будь-які інші зустрічі.
--- Ну якщо так терміново, то приїждайте. Чекатиму вас вдома.
Чекатиму вас вдома. Мабуть, мені саме цього і хочеться найбільше, щоб хтось чекав на мене вдома. Усміхаюся сам собі. Хто ж захоче такого негідника, як я?
Дорогою до Юлі я купу разів намагався уявити собі нашу розмову, але навіть найменшого уявлення не мав з чого саме її розпочати. Як підібрати потрібні слова? Як розповісти їй, що мені все відомо. Що знаю її секрет, але навіть не уявляю, що з усім цим робити. І, як мені тепер заслужити її пробачення?
Чому у Влада був такий дивний голос? Я відчула, що він схильований. Може щось на роботі? Але ні! Він все відмінив на сьогодні, значить робота тут ні до чого.Що ж тоді не так? У дверях продзвенів дзвінок. Невже це Влад прийшов так швидко? Відкривши двері бачу, що то таки Влад, відступаю в сторону й даю йому можливість зайти до квартири. Та він чомусь продовжує стояти на порозі.
--- Проходь, будь ласка на кухню. У вас все добре? У тебе дивна поведінка.
--- Ти й досі чергуєш "ти" і "ви". Все ще не знаєш, як до мене звертатися?
--- Якось механічно виходить. У нас з вами трохи дивні стосунки. Ми ніби бос та підлегла, і ... ніби просто знайомі. Тому я іноді плутаюся.
--- Ти це дуже точно підмітила, Юлю. Ми з тобою ... давні знайомі. Нам потрібно поговорити й де в чому розібратися.
Чому Влад акцентує на слові <<давні>>? І про що таке важливе ми маємо говорити, що він скасував наш робочий день і припхався до мого дому? Я глянула в його обличчя, але крім напруги, яку він намагався згладити посмішкою нічого не побачила.
--- Може все-таки ви зайдете і ми поговоримо? Раз саме за цим ви прийшли до мене.
--- Сьогодні після того, як я відвіз тебе додому, мені подзвонила наречена мого друга Ярослава --- Олена. Він потрапив у автомобільну аварію і зараз знаходиться у лікарні. Яр, мабуть думав, що помирає, бо дуже хотів очистити свою совість, тому Олена подзвонила мені й попросила приїхати негайно. Я одразу переніс усі справи і поїхав до нього.
Влад схоже не думав заходити, тому я взяла його за руку і повела за собою на кухню, на ходу закриваючи двері.
--- У тебе стрес, шок. Я заварю заспокійливого чаю, а ти розповідай далі, що там з твоїм другом.
--- Юль, собі теж зроби ... заспокійливий. Він нам обом зараз дуже потрібен.
Влад під враженням від того, що сталося з його другом. Йому зараз потрібна підтримка і людина, яка просто вислухає його. Я пам'ятаю цього негідника Ярослава, та смерті йому точно не бажаю, а для Влада готова побути жилеткою. По собі знаю, як важко на душі, коли немає з ким поділитися своїми переживаннями чи проблемами.
#1163 в Любовні романи
#259 в Короткий любовний роман
#564 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 17.04.2023