20

Глава 20

 Юлю я відвіз додому і навіть провів до дверей її квартири. Саме там  не стримався і палко поцілував її у губи. Вона боязко, але відповіла на поцілунок. Наче налякане зайченя тулилася до моїх грудей. 

Ще ніколи мені не доводилося кайфувати від простого поцілунку. Я мало не танцював на сходах від радості.  Невже її скам'яніле серце  потроху вдається розтопити?

 Сам не знаю  звідки в мені взялися джентельменські замашки. Та одне я знав точно, ця дівчина не заслуговує іншого ставлення до себе. Не солодко їй прийшлося у житті і мені чомусь дуже хотілося, щоб вона довіряла мені, відкрилася повністю. Хотілося для неї лише найкращого.  Що казати, Юля  просто мені подобалася до нестями. І якщо бути чесним з собою до кінця, здається я закохався у цю дівчину. Ніколи ні в кого не закохувався, а з Юлею навіть не помітив, як це сталося.

 Після обіду ми домовилися зустрітися на роботі. У мене є кілька робочих зустрічей, а Юля мала підібрати для мене втрачений персонал. З нею я зовсім забув про роботу. Такого точно ніколи зі мною не траплялося.

 Раптом десь задзвонив мій телефон і знайшовши його усміхнувся . Як тільки мені вдалося заполучити наше спільне з Юлею фото, одразу поставив його на заставку свого телефона. Ми такі веселі! У моєї Юльки я ще ніколи не бачив такої щирої посмішки. Дівчинка моя мила! Ти обов'язково будеш моєю! Так вирішив я і доля яка нас об'єднала. 

--- Алло! Слухаю вас, --- відповідаю на дзвінок з невідомого номера.

Ніхто не відзивається, лише схлипує, ніби плаче. Хто ж це може бути? Невже котрась з моїх колишніх? Чомусь саме так подумав я.

--- Або представитесь  хто ви і чому телефонуєте мені або я роз'єдную дзвінок. Грати з вами у мовчанку я не збираюся, --- різко промовив я. 

--- Будь ласка, ... не треба. Я зараз все вам поясню, --- схлипував жіночий голос.

Незнаймка шморгнула носом і все таки представилася.

--- Мене звати --- Олена. Я наречена вашого друга Ярослава. З вашим найкращим  другом трапилася біда.  Яр потрапив у жахливу аварію. Ми зараз у лікарні.

--- Кажи, що треба? Я негайно їду до вас. 

--- Нам нічого не потрібно, Яр просто хоче побачити вас та поговорити. Саме він попросив мене зателефонувати вам і попросити приїхати. Сказав, ... сказав, що не хоче помирати не очистивши совість. Ярослав наполягає, щоб ви приїхали, якомога швидше.

 Голос Олени тремтів і я майже не розумів, що вона мені каже. Говорити з жінкою, яка ковтає сльози не дуже зручно.  Невже й справді Яр помирає? Невже все настільки серйозно? 

--- Олено, скиньте мені на телефон адресу лікарні, я негайно їду до вас. 

До лікарні я домчав за якихось двадцять хвилин. Не в моїх правилах порушувати правила, але якщо треба, то роблю це без жодних вагань. У приймальному відділенні одразу запитав де зараз знаходиться Гурін Ярослав. Медсестра відповіла, він у реанімації у важкому стані, а деталі варто запитати у чергового лікаря. 

У коридорі бачу заплакану дівчину, не знаю чому, але упевнений, що це саме  Олена --- майбутня дружина Яра. Іду до неї.

--- Привіт, я  --- Влад. Той самий друг Ярослава якому ти телефонувала. 

Дівчина підняла на мене заплакане обличчя і тихо промовила: --- я --- Олена. 

--- Що трапилося? Як почувається Ярослав? 

--- Коли він повертався додому у його автомобіль  в'їхав п'яний водій. Удар був настільки сильним,  що машина Яра злетіла з дороги ...

--- Як він зараз? Чим я можу допомогти? 

--- Лікарі мені поки нічого не кажуть та я сама бачу, що погано. Коли  я приїхалала, він весь лежав у крові.  Нам вдалося побути разом  лише кілька секунд, потім його кудись повезли. Яр попросив мене зателефонувати вам і попросити приїхати. Мені здається, що у нього шок. Він почав мені розповідати про муки совісті і про те, що давно не може наважитися розповісти вам правду. Що хоче покаятися перед вами і перед якоюсь ні в чому невинною дівчиною.

 Що він хотів цим сказати?

Разом з Оленою ми вмовили лікаря впустити нас до Ярослава лише на кілька хвилин. Не знаю, про які муки совісті говорить мій друг, але якщо він покликав мене у такій ситуації,  то мабуть, все серйозно. У нас ніколи не було секретів один від одного, особливо у часи бурхливої молодості. Ділилися геть усім.

Зараз кожен з нас став дорослим та розсудливішим, можливо навіть мудрішим. Яр знайшов своє кохання, навіть вирішив одружитися. З Деном звичайно не все так просто, але думаю він ще знайде своє щастя. Я схоже теж вже його знайшов. 

Коли ми з Оленою зайшли до палати, я не міг підібрати слів. Друг лежав весь у гематомах та синцях.  Перемотаний бинтами, приєднаний до якихось приборів, мабуть тих, що показують у якому  стані хворий. Біля нього клопотала медсестра. 

--- Привіт, друже! Як ти почуваєшся? 

--- Нормально!  Оленко, залиш нас з Владом наодинці. А ви теж вийдіть  ... будь ласка, --- попросив Яр медсестру.

--- Прошу не навантажуйте потерпілого довгою бесідою. У нього травмована грудна клітка. Йому важко розмовляти, --- сказала мені молода дівчина, коли виходила з палати. 

--- Привіт, ...  Владе, --- прохрипів Яр.

Йому дійсно кожне слово віддається нестерпним болем, але думаю жити буде. Відлежиться у лікарні і побіжить одружуватися зі своєю Оленкою.

--- Слухай, ми можемо й іншим разом поговорити, коли ти поправишся, коли тебе випишуть з лікарні. 

--- Ні, я маю сказати тобі негайно. Надто довго я жив з цим тягарем у душі. 

Не знаю, що такого важливо хоче розповісти мені Яр  та це точно щось дуже важливе. 

--- Розповідай, але я не наполягаю.

--- Я хочу розповісти тобі про твій двадцять п'ятий день народженя. Пам'ятаєш, ми святкували в клубі Дена.

--- Пам'ятаю! Хіба можна забути, як два найкращих друга постаралися для мене. Я до тепер пам'ятаю ваш подарунок.

--- Твої друзі, Владе ---  справжні негідники  яких би мали запроторити за ґрати.

--- Що ти таке  верзеш? У тебе, що посттравматичний шок? Чи просто дах поїхав?  --- Яр, схоже ти добряче вдарився головою, --- спробував пожартувати я.