4

Глава 4

Три роки по тому ... 2020 рік,  наші дні ...

 Я йшла красивим холом однієї з найвідоміших та  найпристижніших будівельних компаній столиці <<Ков&Буд>>. Тут все навколо вказувало на те, що гендиректор любить, щоб у його будівлях було красиво, надійно, натурально  та комфортно.

 Підійшовши до ліфту я стала чемно чекати, коли він приїде по мене. Глянувши на металеві двері, я побачила своє відображення. Темне волосся акуратно зібране у високий пучок, на обличчі легкий діловий макіяж й класичний діловий костюм світло сірого кольору. Біла блузка з доволі цупкого матеріалу застібнута на всі ґудзики. На ногах чорні туфлі човники. Усе строго і по-діловому. Усе так, як вимагає світ багатих людей. 

На перший погляд впевнено та водночас елегантно. Красива дівчина, може трохи закомплексована, але я швидко виправляю помилки у своєму образі. Хоча образом мій зовнішній вигляд важко назвати, швидше --- маска, яку я одягаю на себе кожного ранку виходячи з дому.

 У компанії <<Ков&Буд>> я працюю майже шість місяців. Мене взяли на випробувальний термін, одразу після закінчення університету. І це завдяки директору, який рекомендував мене, як найкращу студентку курсу. 

 Я оновила себе, перегрузила наче телефон чи комп'ютер й почала життя з початку. Закінчила університет з відзнакою та червоним дипломом. Влаштувалася на роботу, яка подобається  мені. На даний час займаю посаду помічника гендиректора і це неабияк подобається мені.

 Я успішно пройшла випробувальний термін,  тепер Сергій Михайлович обіцяє кар'єрний ріст. Взагалі мені з ним дуже пощастило, тому що він виявився чоловіком за шістдесять. Між нами  якісні ділові стосунки директор --- підлегла і ми ніколи не виходимо за рамки дозволеного. 

     За три роки я  не підпустила до себе жодного чоловіка. Були деякі сміливці, які вперто не чули моїх слів, тому довелося вигадати брехню, що мені подобаються дівчата. Як не дивно, але це  спрацювало! У офісі більше ніхто не діймав мене дурними пропозиціями піти у ресторан чи кіно. Стосунки були чітко діловими. З колегами розмови лише про роботу, плітки я завжди обходжу стороною. В обідню перерву завжди намагаюся швидко поїсти у кафе через дорогу від офісу, куди ходить всі працівниеи або  загрузити себе роботою й не обідати взагалі. Не тому, що не хочеться їсти, а тому, що колеги по роботі завжди обговорювали те, що мені зовсім не цікаво. Хто? З ким? Де?  Коли? Порпатися у чужій  білизні, перемивати комусь кістки не для мене. Насправді правда може бути геть іншою, далекою від пліток.  По собі добре знаю, тому ніколи  нікого не обговорюю.

 Поза очі мене називають рядовий солдат Юля або сіра, будівельна миша.  Солдат Юля, мабуть за те, що жодного разу не прийшла на роботу у спідниці чи сукні. Три роки тому я викинула ці речі зі свого гардеробу назавжди. Тепер у моїй шафі п'ять ділових костюмів та домашній одяг. Зайву увагу привертати до себе не хочеться, тому я завжди виглядаю так, як вимагає робота, а не красиво, звабливо чи не дай Боже сексуально. 

Можливо саме тому у мене зовсім немає друзів, лише колеги та знайомі. Я не з тих веселих, говірливих та впевнених у собі дівчат, які оточують себе купою людей. 

Я досягнула успіху наполегливою працею і пишаюся цим!!! 

 Можливо мені не зовсім вдалося втекти від минулого  та я змогла загнати його в окремий куточок пам'яті, так, щоб воно більше ніколи не тривожило мене.

 Двері ліфту відкрилися й я зайшла у абсолютно безлюдний офіс . У моїх правилах завжди приходити на роботу за двадцять хвилин до приїзду Сергія Михайловича.

 За цей час я включала комп'ютер, друкувала план дня та звітність за вчорашній день, а ще заварювала трявяний альпійський чай для свого директора, тому що каву йому не можна. Чай був настільки ароматним, що  мабуть я б теж відмовилася від кави . Та на жаль я давно залежна від кофеїну.

 Через п'ятнадцять хвилин офіс ожив. Крізь привідчинені двері бачила, як наш колектив займає свої робочі місця. Вернувши свій погляд на екран комп'ютера я не помітила, як у дверях з'явився Сергій Михайлович.

 Цей чоловік мені дуже подобається, як керівник і просто, як людина. Завжди чесний, вимогливий та  справедливий. Такий собі мільйонер з добрим серцем.

--- Доброго ранку, Юленько . Вже працюєте? -- по-доброму посміхнувся мені мій бос.

--- Доброго ранку, Сергію Михайловичу. Звітність буде готова через десять секунд. 

Я швидко встала з крісла й поправила свій  костюм. 

--- Юліє Володимирівно, займайтеся своїми справами. Не треба підриватися з місця кожного разу, коли бачите мене поряд з собою.

Посміхнувшись я взяла документи й відкрила двері директорського кабінету, запрошуючи Сергія Михайловича заходити першим. Хотіла, як завжди розпочати наш робочий день, але він чомусь зупинив мене.

--- Юлечко, відміни усі важливі зустрічі й скажи Наталі Вікторівні хай підготує конференц-зал.

--- У нас позачергова нарада? Що потрібно підготувати? --- здивовано запитала я, не розуміючи, що відбувається.

--- Нічого не потрібно, Юлю . Просто  всім повідомити, щоб об одинадцятій годиеі були в конференц-залі. Сьогодні я передаю своє директорське крісло синові.

Що він передає синові? Його слова для мене, як сніг на голову. Чому ж він нічого не казав раніше? А ось так зненацька. Я навіть й не знала, що у мого директора є син. А чому ж у нього немає бути сина? Сергію Михайловичу під шістдесят або й більше, логічно,  що у нього є  дорослі діти.

--- Це все так ... неочікувано.

--- Юліє Володимирівно, цю новину офіс обговорює вже більше тижня. Схоже лише ви не в курсі, --- дорікнув мені начальник. 

О, так! Звісно не вкурсі. Я ж не пліткую за обідом. І  взагалі спілкуюся з колегами, хіба лише по роботі.

---  Я зрозуміла вас, а моя присутність обов'язкова?

--- Звісно обов'язкова. Ви залишитесь правою рукою мого сина. Я вже відрекомендував йому вас, як відмінну та незаміниму  працівницю нашої фірми. Думаю, ви знайдете з ним спільну мову. У вас між іншим багато спільного. Він теж трудоголік. Син навчався у Німеччині. Працював у будівельній  компанії мого друга. Повернувся додому й думаю, що давно  готовий зайняти моє місце.