Машина різко загальмувала біля самих дверей — Ярослав навіть не став завертати на паркінг, просто вискочив з салону, лишивши дверцята розкритими навстіж. Тієї ж миті двері під'їзду з гуркотом розчинилися. Ксенія не чекала ліфта. Коли екран телефона згас, вона кинулася вниз, долаючи проліт за пролітом. Шалений адреналін гнав її уперед так, що задишка наздогнала лише на першому поверсі. Але зупинитися вона вже не могла. Смарагдовий светр миготів на сходах; вона штовхнула плечем скляні двері й вилетіла на вулицю, прямо назустріч Ярославу.
Вона бігла так швидко, що забракло сили загальмувати. Ксюша з розгону врізалася в його груди. Не втримавши рівноваги, вони обоє полетіли назад — прямо на широкий газон, глибоко засипаний вогким осіннім листям. Різкий вітер підхопив цей золотий ворох, закружляв у повітрі й кинув мокрі кленові листки їм на одяг та волосся. Ярослав лежав на спині, міцно притискаючи Ксенію до себе, а вона обхопила його шию руками.
Він обережно прибрав з її обличчя кілька русявих пасм, до яких прилипло сухе листя, і вперше за весь цей божевільний день посміхнувся.
— Здається, у нас з'явилася власна традиція... — ледь чутно промовив він, не зводячи з неї очей. — Падати разом, коли світ навколо втрачає здоровий глузд.
Ксюша кліпнула очима а тоді не витримала й тихо, щасливо засміялася, прихилившись лобом до його плеча. Весь страх і сумніви просто розчинилися в цьому сміху.
— Ольшанський, ти дурний, — прошепотіла вона, підводячи голову й заглядаючи йому в очі. — Я тебе кохаю. Мені взагалі нічого більше не треба, чуєш? Ніяких центрів, ніяких мільйонів... Тільки ти.
Ярослав нічого не відповів. Він просто підняв руку, запустив пальці в її вологе від мжички волосся й обережно торкнувся потилиці. Ксюша лежала зовсім близько, її рука все ще стискала тканину його джемпера, а на щоках грали рум'янець і краплинки холодної мряки. Він дивився на неї, ніби хотів щось сказати, але так і не знайшов потрібних слів. Тоді трохи повернув голову й поцілував її.
Спочатку ледь торкнувся губами її губ, несміливо, наче залишав їй можливість передумати. Але Ксюша не відсторонилася. Навпаки, її пальці ковзнули йому за комір, вона сама потягнулася ближче, і той перший обережний дотик переріс у довгий, ніжний поцілунок. Ярослав відчув, як вона усміхається йому в губи, і теж не втримав усмішки. Він погладив її по волоссю, прибрав пасмо, що прилипло до щоки, а тоді знову притягнув до себе. Під їхніми спинами шаруділо сухе листя, кілька листочків причепилися до її светра, один заплутався в його волоссі, але це їм не заважало.
Ксюша заплющила очі й поклала долоню йому на щоку. Ярослав накрив її руку своєю, затримав біля губ і на мить торкнувся поцілунком її пальців. Потім знову знайшов її губи — вже впевненіше. У цьому поцілунку було все, чого вони так довго не наважувалися сказати одне одному: і ніжність, і хвилювання, і радість від того, що нарешті можна не ховатися за своїми стінами.
Вітер шелестів голими кронами дерев, над ними повільно кружляло пожовкле листя. Ксюша лежала в його обіймах і тихо сміялася щоразу, коли черговий листочок падав їм на обличчя. Ярослав цілував її знову й знову, а потім притулився чолом до її чола. Йому раптом стало байдуже, що вони лежать посеред газону, що одяг промок, а волосся вкрилося листям. Уперше за довгий час він нічого не хотів виправляти, планувати чи контролювати.
Він просто хотів, щоб ця мить не закінчувалася.
У цей момент із під'їзду, тримаючись за бік і ловлячи ротом повітря, виповз Олег. Його куртка була розстібнута, а на обличчі застиг вираз повної катастрофи.
— Ну ви й шалені... — прохрипів він, безсило тулячись спиною до стіни будинку. — Ліфт... цей клятий ліфт знову застряг на десятому, майстри там лаються на весь дім. Я біг за нею з дев'ятнадцятого поверху пішки! Пішки! Думав, вона вже на вокзалі, а ви тут... у листях качаєтеся.
Він почекав секунду, сподіваючись на бодай якусь відповідь, але закохані навіть не повернулися в його бік. Ярослав продовжував обережно гладити Ксюшу по спині, а вона ховала посмішку на його шиї.
Олег зітхнув, витягнув телефон і роздратовано покрутив його в руках.
— Нам взагалі-то треба документи з холдингом закрити, Левко в чаті вже великими літерами пише, перекази висять... Альо, люди! У вас на двох дві квартири в цьому хмарочосі, забули? Може, встанете з землі й підете в тепло, бо я зараз тут сам дуба вріжу від вашої романтики?
Ксенія трохи підняла голову, перезирнулася з Ярославом, і вони одночасно подарували Олегу свою найщасливішу посмішку. Друг остаточно здався. Він приречено махнув на них рукою і розвернувся назад до дверей.
— Ай, ну вас до біса. Точно... ніколи в житті не закохаюся. Краще з серверами жити, вони принаймні не бігають по сходах і не падають у газони.
Ярослав проводжав поглядом Олега, міцно обіймаючи Ксюшу за талію і відчуваючи: тепер усе нарешті буде добре. А в цей самий час у кишені його темного пальта, рясно осипаного рудим листям, без зупину божевільно вібрував телефон. Чат на каналі Ксенї просто вибухав від сотень повідомлень і привітань. Адже маленьку камеру, сховану за відворотом пальта, Ярослав так і не вимкнув — і весь їхній офіс, разом із юристами та інвесторами і мільйонами глядачів, щойно в прямому ефірі побачив найкращий і найсправжніший фінал цієї історії.
#1531 в Любовні романи
#115 в Романтична комедія
#665 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 20.11.2026