Кохання у стилі Asmr

Глава 38

Ярослав ходив квартирою, наче загнаний у вольєр хижак. Велике панорамне вікно, яке раніше відкривало йому заспокійливий вид на розмиті вогні проспекту, зараз здавалося глухою стіною. Ранок навалився на місто сірим туманом, і цей туман, здавалося, просочився всередину будинку. На столі лежали все ті ж папери з німецького контракту — мільйони, транші, підписи, — але Ольшанський навіть не дивився на них. Весь цей фінансовий тріумф, заради якого вони працювали останні місяці, раптом став порожнім звуком.
Олег сидів у його кріслі, закинувши голову на підголівник, і втомлено масажував пальцями повіки. Перед ним на моніторі знову світилася застигла хронологія невдалого побачення шефа, але зараз він займався зовсім іншим. На кухонному острові тихо рипіла кавомашина, видаючи тонку цівку гіркого еспресо, але до кави ніхто так і не торкнувся.
— Вона вислухала. Спочатку вдавала, що взагалі не розуміє, про що мова, сміялася цим своїм дурацьким світським сміхом. Мовляв, які камери, які калюжі на Подолі, вона просто проходила повз, бо любить архітектуру філармонії в дощ. Але коли я сказав, що в мене на руках оригінал цифрового запису з камери банку, де чітко видно її обличчя і той прямокутний конверт, який вона сунула в піджак Едіка... вона замовкла. Знаєш, так різко, наче їй перекрили кисень.
Ярослав слухав, і на його обличчі не поворухнувся жоден мускул. Воно залишалося кам'яним, непроникним, але під очима залягли такі глибокі, сизі тіні, що Олег мимоволі занепокоївся.
— Вона погодилася на зустріч? — глухо запитав Ярослав.
— Погодилася, — Олег кивнув і витягнув із кишені свій телефон, покрутивши його в руках. — Але поставила жорстку умову. Ніяких твоїх офісів, ніяких бізнес-центрів і жодних юристів. Вона сказала, що сама вибере місце, де почуватиметься в безпеці. Оскільки твоєму номеру вона не довіряє і боїться, що ти поставиш його на автоматичний запис чи прослуховування, локацію вона надішле на мій телефон. Сказала: «Я скину координати Олегу за годину до зустрічі. Якщо Ярослав приїде не один або я помічу когось стороннього поруч — розмови не буде. І тоді, пупсики, чи я к там ваша дурна малявка каже, па-па».
— Так і сказада?
Олег мовчки кивнув. Ярослав повільно відкинувся назад, засунувши руки назад у кишені. Його подих полегшення пролунав у тиші кабінету майже судорожно. Він заплющив на кілька секунд очі, намагаючись втихомирити той шалений ритм, який тримав його серце на межі катастрофи з самого ранку.
— Нехай надсилає, — тихо сказав він. — Мені все одно. Я поїду сам. Мені потрібні від неї тільки відповіді. Що саме було в тому конверті і яку гру вони ведуть з Едіком.
— Ярику, ти розумієш, що це може бути пастка? — Олег підвівся з крісла, підійшов до кухонного острова й нарешті взяв чашку з кавою, яка вже встигла покритися тонкою плівкою. — Вона в одній зв'язці з Едіком. Адель за кермом Porsche, Едік на сходах, Ірина з грошима чи документами. Вони хотіли розмазати твій вечір із Ксюшею, вони хотіли зірвати контракт із німцями. Якщо вона заманить тебе в якесь безлюдне місце, на підземний паркінг чи за місто...
— Тобі б детективи писати, Олеже. Але... Мені байдуже, — обірвав його Ярослав. Його голос упав до напівшепоту. — Ти не розумієш. Справа вже не в Едіку і навіть не в німецьких мільйонах. Контракт ми закрили, гроші на рахунку. Справа в Ксюші.
Він знову підійшов до вікна, вперся лобом у холодне склою.
— Вона вчора дивилася на цей монітор, і я бачив, як усередині неї все руйнувалося. Вона вирішила, що я досі живу тим студентським минулим. Що ця Ірина для мене досі щось означає. Ксюша попросила відвезти її додому, і між нами знову виросла ця клята стіна, яку я так довго спочатку будував, мов йолоп, а потім намагався зламати. Вона думає, що я нещасливий через стару зраду, що я страждаю по... По Ірині. А я... я просто хочу знищити ці привиди. Раз і назавжди. Щоб жоден бруд із минулого більше ніколи не зміг наблизитися до Ксюші. Цього разу я маю діяти чітко. Все має піти за планом, я не маю права схибити. Я хочу бути щасливим, Олегу. З нею. А для цього мені треба закрити це старе питання так, щоб від нього навіть попелу не залишилося. І зробити так, щоб ніхто, чуєш мене — абсолютно ніхто не смв наближатися до Ксенії.
Олег мовчки дивився на спину свого друга. Він ні разу за всі тридцять років знайомства не бачив Ольшанського в такому стані. Робот, інженер, людина-алгоритм зараз повністю згорів, залишивши на поверхні лише чоловіка, який був готовий піти в будь-яке пекло, аби захистити дівчину з дев’ятнадцятого поверху.
— Добре, шеф, — тихо сказав Олег, повертаючи чашку на стіл. — Я чекаю на повідомлення з локацією. Як тільки воно прийде — відразу пересилаю тобі. Але обіцяй мені, що ти будеш тримати себе в руках. Не лізь на рожон. Нам потрібна інформація, а не мордобій у підворітті.
— Обіцяю, — не повертаючись, глухо відповів Ярослав. — Просто тримай телефон увімкненим. Ми маємо закінчити це сьогодні.
Він продовжував дивитися на сіру київську мжичку за вікном, навіть не підозрюючи, що поверхом вище Ксенія вже бігла вниз по пожежних сходах, ковтаючи гіркі сльози через слова, які вона щойно випадково почула крізь прочинені двері його передпокою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше