Ранок, на жаль, не принс ані полегшення, ані ясності. Ксюша прокинулася з диким головним болем і повним відчуттям безвиході. Квартира все ще була наскрізь просякнута нудотним ароматом троянд, від якого вже просто бракувало повітря. Їй відчайдушно хотілося втекти з цих чотирьох стін, вийти на вулицю, підставити обличчя під холодний вітер і спробувати хоч трохи провітрити голову від нічного кошмару.
Вона нашвидку натягнула куртку, кросівки й вийшла в загальний коридор. Але день із самого початку вирішив дотиснути її — кнопка ліфта світилася мертвим червоним світлом, а з шахти долинав глухий гуркіт ремонту. Зламанний. Як і все в її житті за останні дві доби.
Зітхнувши, Ксюша рушила до пожежних сходів. Дев'ятнадцятий поверх, вісімнадцятий... Ноги рухалися механічно, кросівки тихо рипіли на сірому бетоні. Але коли вона спустилася на поверх Ярослава, її кроки миттєво замрели. Двері на поверх були злегка прочинені — мабуть, майстри, що чинили ліфт, ходили туди-сюди. Діерф квартиру в Ярослава також не були закриті. З глибини передпокою долинав його, зазвичай стриманий баритон, який зараз звучав незвично голосно, з якимось особливим нервом. Він із кимось розмовляв по телефону.
Ксюша інстинктивно стиснулася, притулившись спиною до холодної стіни сходової клітки, і затамувала подих.
— Олегу, мені плювати, як ти це зробиш, — різко й вимогливо говорив Ярослав, і в його голосі відчувався майже фізичний тиск. — Знайди її. Організуй мені цю зустріч прямо сьогодні. До вечора все має бути готово.
У слухавці, судячи з усього, Олег намагався щось заперечити, але Ярослав без церемоній обірвав його:
— Ніяких «але». Цього разу все має піти чітко за планом. Я занадто довго чекав. Я більше не маю права схибити чи втратити цей шанс. Тридцять років усе йшло шкереберть, але зараз... цього разу я зроблю все, щоб бути щасливим. Вона повинна все почути від мене. Дій.
І потім тиша. Ярослав зачинив двері. Ксюша відчула, як у неї всередині все остаточно обірвалося й полетіло в якусь чорну прірву. Ноги на мить стали ватяними, а під ложечкою так скрутило від болю, що вона ледь не зойкнула. Вона зовсім скисла, безпорадно опустивши плечі. Ну ось і все. Останні сумніви, які ще жевріли десь на дні душі після вчорашнього вечора в ресторані, розлетілися на друзки.
Вона ж усе правильно зрозуміла там, в апаратній. Тільки-но з'явився цей привид із минулого, тільки-но він побачив Ірину на екрані — вся його так ретельно вибудована броня тріснула, оголивши стару, незагоєну рану. Він хоче її повернути. «Цього разу я буду щасливим», «я занадто довго чекав» — кожне його слово зараз кололо Ксюшу прямо в серце, наче розпечене залізо. Він не збирався воювати з Іриною. Він збирався падати до її ніг, виправляти помилки своєї бідної студентської юності й нарешті купувати їй те саме «вдале й яскраве життя», яке не міг дати колись.
А вона, Ксюша з її трояндами на дев'ятнадцятому поверсі, була просто тимчасовою зупинкою. Іграшкою, яка допомогла йому трохи відволіктися від багаторічного трауру.
Ковтаючи сльози, які тепер уже нестримно потекли по щоках, Ксюша розвернулася і, майже не розбираючи дороги, кинулася вниз по сходах, тікаючи з цього проклятого будинку якнайдалі.
#1531 в Любовні романи
#115 в Романтична комедія
#665 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 20.11.2026