Глава 17

Ярослав повільно підійшов ближче. Ще кілька хвилин тому його звичний панцир контролю здавався єдиною річчю, яка тримала цей світ у межах пристойності. Тепер же він раптом виявився абсолютно непотрібним. Ярослав опустився навколішки перед її пуфом, обережно забрав із рук Ксю плюшевого зайця й поставив його на підлогу.

— Вибач, — тихо пробурмотів він, ніби забирав не іграшку, а останню перешкоду між ними.

А потім просто притягнув її до себе. Ксю навіть не спробувала заперечити. Мовчки притулилася обличчям до його плеча, втиснулася в міцне тепло його тіла й завмерла. Наче після всього, що останнім часом на неї навалилося, нарешті знайшла місце, де можна було просто перестати триматися.

Ярослав заплющив очі. У кімнаті раптом стало надто тихо і надто гаряче. Його руки обхопили її за талію поверх светра. Він відчув, як вона ледь помітно тремтить, як швидко б'ється її серце. І, що було значно гірше, його власне серце тут-таки вирішило підтримати цю дурну ініціативу. Для людини, яка все життя вимірювала світ у децибелах, це було майже образливо.

Ярослав повільно підняв руку й занурив пальці в її розпущене русяве волосся. Провів долонею по голові, ніжно пригладжуючи пасма. Ця дівчина миттєво збиває усі його внутрішні налаштування. Жодних формул. Жодного контролю. Жодного раціонального пояснення. Просто Ксю.

— Ксю... — прошепотів він.

Голос вийшов тихішим і хрипкішим, ніж він планував. Вона трохи підняла голову. Тепер між ними залишалося всього кілька сантиметрів.

— Ти навіть не уявляєш, якою дорогою стала мені за ці кілька днів, — тихо сказав Ярослав. — Раніше я думав, що тиша — це коли навколо немає жодного зайвого звуку. А тепер моя тиша без тебе здається... порожньою.

Ксю дивилася на нього, не кліпаючи.

— Я хочу чути твоє дихання, — продовжив він майже пошепки. — Хочу відчувати тебе поруч. І знаєш, що найгірше?

— Що?

Кутик його губ ледь помітно смикнувся.

— Мені більше не потрібен прилад, щоб зрозуміти, наскільки сильно ти на мене дієш.

Ксю тихо видихнула. Їхні обличчя опинилися зовсім близько. Ще мить — і їхні губи зустрілися б. Ярослав відчув її теплий подих на своїх губах.

І саме в цю мить він зупинився. Його пальці завмерли у волоссі Ксю. На секунду він заплющив очі, ніби намагався повернути собі здоровий глузд. Не допомогло. Тому він зробив те, що вмів найкраще – просто відступив. Повільно розімкнув руки, підвівся й відійшов до дверей.

Ксю розплющила очі. На її обличчі спочатку промайнуло здивування, потім — образа.

— Ярославе... чому?

Він не відповів одразу. Підійшов до тумбочки й почав шукати окуляри. Пальці чомусь не слухалися. Окуляри знайшлися з першої спроби, але Ярослав усе одно примудрився мало не скинути їх на підлогу. Ось тобі й контроль. Він нарешті взяв себе в руки, надягнув окуляри й лише тоді заговорив:

— Тому що я не хочу тебе втратити, Ксеніє.

Вона мовчала.

— Все, до чого я торкаюся своїми сухими інженерними схемами, рано чи пізно перетворюється на проблему, — продовжив він, дивлячись на двері, а не на неї. — А зараз навколо нас і без того забагато хаосу. Едік, контракти, німці, ТікТок, твоя аудиторія, моя робота. І я не хочу, щоб усе це знищило те, що між нами тільки почало з'являтися.

— А якщо не знищить?

Це питання змусило його завмерти. Ярослав повільно повернув голову. Ксю дивилася на нього очікуючи відповіді, а в її погляді було щось таке, від чого його серце знову почало поводитися абсолютно непрофесійно.

— Тоді я буду першим, хто це визнає, — тихо сказав він.

— А зараз?

Він усміхнувся ледь помітно.

— А зараз мені потрібно піти, поки я ще здатен це зробити.

Ксю схрестила руки на грудях.

— Дуже шляхетно.

— Я стараюся.

— Погано виходить.

— Знаю.

Кілька секунд вони просто дивилися одне на одного. Ярослав узявся за ручку дверей.

— Спи спокійно, Ксю. Ти у повній безпеці від моїх посягань.

— А мій поцілунок?

Він завмер. На його обличчіі промайнули недовіра, надія і легкий ступор – ця дівчина грається з ним як кицька з мишею. Ксю зараз вже усміхалася. Вона просто стояла і підтрунювала над ним зі своєю звіичною посмішкою.

— Що?

— Нічого, — невинно сказала вона. — Просто перевіряю рівень шуму.

Ярослав прикрив очі.

— Ти небезпечна жінка.

— А ти боягуз.

Ярослав вийшов, швидко зачинивши за собою двері. Ксю залишилася посеред кімнати, дивлячись йому вслід, але навіть не зрушила з місця, щоб зупинити його. Потім перевела погляд на плюшевого зайця, якого Ярослав так безцеремонно відклав убік.

— Ну що, Рожевий? — прошепотіла вона. — Поцілунку таки не було.

За дверима пролунали кроки. Ксю усміхнулася.

— Але, здається, буде.

Любі читачі, дякую, що залишаєтеся зі мною і проживаєте цю історію разом із героями! Кожен рядок пишеться з думками про вас.

Якщо вам сподобалася ця глава, найкращою подякою для мене стануть ваші лайки (зірочки) та коментарі. Як вам розвиток стосунків героїв? Чи вчинили б ви так само на їхньому місці?
Щоб не пропустити продовження, обов'язково підписуйтесь на мою авторську сторінку. До скорої зустрічі!